Глава 17

Браян

   Я проснувся швидше крихітки. Прийняв освіжаючий душ та попрямував в гардеробну, щоб одягнути костюм для переговорів. Після цього підійшов до милої дівчини, яка тихо сопіла та смішно морщила свій носик після дотику до її чола.

- Просинайся Лізі. – тихо прошепотів хриплим голосом та заправив її прядку за вушко, яка не давала мені налюбуватися моєю крихіткою.

- Чому потрібно так швидко вставати? – сонним голосом мовила, коли по трішки почала розплющувати свої очі. – Ти вже готовий!? Зараз, почекай мене. – вистрибнула із під ковдри Лізі, коли помітила мене одягнутого в костюм та направилася до ванної кімнати.

   Через 20 хвилин Лізі вийшла у вітальню. Вона була одягнута вишукано та елегантно. Чорна спідниця до коліна, яка чітко її облягала, а також біла блузка, зверху чорний піджак та міні-сумочку від якогось дорого бренду. Ще вона одягнула чорні лодочки на високих підборах, які придавали дівчині елегантності та більш підкреслювали рівні та стрункі ніжки крихітки.  На голові зробила низенький пучок, який відкривав весь вид на її тоненьку та мініатюрну шийку. Макіяжу майже не було най ній, і це виділяло Лізі з поміж інших дівчат.

- Ти неймовірно виглядаєш. – просто не міг не зробити комплімент такій красі.

- Спасибі. – за це я заробив один, ніжний поцілунок в губи.

    Ми вийшли з номеру,  двоє в хорошому настрої. Здавалося, що нічого не зможе його зіпсувати, але…

   На переговори ми поїхали в компанію партнера по розбудові «елітного міста». Нас радо зустріли та провели до залу переговорів.

   Почекавши зо 5 хвилин, ми вже думали, що ніхто не прийде на ділову зустріч. Проте, до кімнати таки увійшли партнери з якими ми вели переговори в Україні, але директора чомусь знову не було.

- Доброго ранку! Вибачте гендиректор сказав, що трішки мусить запізнитися через сімейні обставини. – зразу мовив один з партнерів, коли помітив наші здивовані та розгнівані очі. Адже ми сюди перлися через того…, щоб нарешті пройшли нормально переговори.

- Гаразд ми почекаєм. Ми ж нікуди не спішимо, бо заради цього приїхали. – відповіла одразу Лізі. І я цілком з нею погоджуюся.

   Ми чекала досить довго. Годин зо дві, але його все не було. Тому, не витримавши, я промовив.

- Зустрінемося завтра! Надіюся тоді вашому генеральному стане час для своїх партнерів. Якщо йому дорога ця співпраця, то він мав би прийти. – встав та взявши Лізу за руку, направився до виходу.

- Він знущається чи, що? – промовила крихітка, коли лиш ми вийшли із зали.

- Ти про того ген…

- Ага, про нього. – не встиг ще я доказати, як Лізі ледве не вибухала від гніву. – Ми заради нього приїхали сюди, а його Величність не прийшла. Як це розуміти? Ну, гаразд… То, що? Кудись сходим? – уже весело промовляла моя крихітка. А я лиш засміявся. – Чому ти смієшся?

- Просто дивуюся як ти легко змінюєш тему. І ще й до того читаєш мої думки.

- Це, що так погано? – надула свої губки крихітка.

- Ні, просто ти особлива в мене. – притягую її до себе та легенько цілую в скроню. – їдемо в кафе, а після… - тут задзвонив телефон Лізі та перервав нашу розмову.

- Слухаю…- говорить Лізі. – так, це я. Ви щось хотіли? Алло? Алло!?

- Що трапилося? Хто дзвонив?

- Не знаю, якийсь чоловічий голос я почула, але, коли запитала, що вони хочуть, то вимкнули одразу ж дзвінок.

- Я потім розберуся з цим, а зараз ходімо в кафе.

- Гаразд, а то я вже зголодніла.

     Приїхали ми в просте кафе. Класно провели разом час. Багато розмовляли. Мені з нею так добре, так легко. Вона мене розуміє без слів, а я її. Нам добре разом. Не знаю як я міг без неї проводити час. Я люблю її вже більше трьох років. Вона потрібна мені, як повітря. Без неї я не я.

    Йдучи вулицею до готелю, я помітив як на неї звертають увагу чоловіки (і не просто звертають, а пожирають поглядом). У той час мене аж починало трясти. Як на МОЮ крихітку хтось може так дивитися, крім мене? Але я стримував себе. Тим більше Лізі дивилася так на мене, що я вже не міг злитися. Вона всіх навіть не помічала. Їх не існувало. Лиш я та моя крихітка з неперевершеним характером та ніжною усмішкою закоханої жінки.

   Лиш дійшовши до номеру, у мене задзвонив телефон. Це був гендиректор та партнер по будівництву. Хоча я засумнівався чи не стане він вже колишнім після такої поведінки?

- Лізі, ти йди в номер, а я зараз відповім на розмову та прийду.

- Гаразд. – спокійно відповіла та повітряною ходою попрямувала у номер, так легко і так сексуально.

- Слухаю. – підняв слухавку та  відповів незацікавлено в розмові.

- Добрий день! Вибачте я не зміг сьогодні побувати на переговорах.

- Могли хоча б повідомити. Ми летіли сюди заради підписання договору, але я помітив, що ви не дуже в цьому зацікавлені.