Глава 16

Лізі

   Минув місяць

   Сьогодні я з Браяном вирушаємо в Шанхай для того, щоб провести вже переговори з партнерами в обличчі самого гендиректора компанії з якою ми співпрацюємо над масштабним будівництвом. Довго чекали на нього в Україні, але через якісь обставини він ніяк не міг приїхати сюди, до нас.

   Цілий місяць я з Браяном провели разом багато часу. Це було неперевершені моменти життя. З ним так добре. Так легко. Я себе відчуваю поруч з ним дівчинкою, дівчинкою. Коли ніжно обнімає, я просто таю в його обіймах. З ним, себе почуваю впевнено та в безпеці. Я ненадовго задумалася і мої думки перервав Браян:

- Ти вже склала наші речі? – усміхаючись, ввійшов у нашу кімнату.

- Ага. Ти щось хотів?

- Я скучив. – помаленьку почав до мене підходити красунчик та обійняв мене так, ніби не бачив 100 років.

   І в цей момент я й справді відчула наскільки він за мною скучав, коли сильніше притиснув мене до себе. Він ніжно провів своїми пальцями по моїй руці та так само поцілував у шию. У середині одразу почали літати метелики, а на душі ставало так солодко, що моє бажання зростало щосили.

  Три години тому

- Що, ти готова попрощатися з цим будинком на місяць? – обнімаючи мене за плечі, запитав Браян. 

- Готова. – твердо промовила. – Добре, що вчора відвезли Пушинку до батьків, а то вона би без нас сумувала. Я скучатиму за нею.

- Ну, це точно. Вона ж без тебе ніяк. – усміхнено сказав коханий. – Ви, як дві сестри, не уявлеєте себе одне без одного.

- Усе, час їхати. – із нотками суму промовила.

- Тоді сідай в машину, а я покладу наші валізи в багажник.

   Я лиш на це махнула головою в знак згоди та сіла в машину. У голові було багато думок. Але найкраще це та, що я зможу Браяну показати то саме місто, де я відновилася та надихнулася на нові звершення. Я вже з великим інтузіазмом чекала провести його по тих вуличках, побувати у тих кафешках. Ах, це буде незабутньо.

   По дорозі ми ще заїхали до моїх та його батьків, щоб попрощатися та із чистим серцем поїхали на зустріч новим пригодам. Але перед вильотом у мене було дивне відчуття, ніби щось має статися. І я дуже надіюся, що це щось хороше. Адже це перший мій переліт з коханою людиною та в любиме місто, яке стало для мене дорогим з малих років.

   Коли в мене трапилася та ситуація в дев’ятнадцять років. Батьки, недовго думаючи, купили білет в Шанхай на тиждень. Та подарували мені тоді, коли я себе найгірше почувала. Звичайно в Шанхай мене саму ніхто не відправив би, тож Роуз поїхала зі мною. Тоді для мене, це став великий шанс, щоб втекти по далі від цього дурдому. Не використати його я просто не могла.

   Це був мій перший візит у Китай. Про цю країну я багато цікавих фактів знала, тож дуже хотіла відвідати таку дивовижну країну. Спочатку я думала: «Чому ж не Пеків, а Шанхай?» Коли я прилетіла в Шанхай та походила його околицями. Я зрозуміла, чому батьки мене відправили саме в це чарівне місто затишку та спокою. Багато зелені, дерев. Місто просто було переповнене сім’ями, спокоєм та затишком.

   Прилетівши в Шанхай, ми дісталися до нашого готелю та заселилися в номері. Ми двоє були дуже стоплені, адже для нас це не просто переліт в місто, щоб подорожувати та насолодитися один одним. Попереду нас чекають переговори та згода на початок побудови «елітного містечка».

   Ми швиденько розклали свій одяг у гардеробній, помилися та лягли спати, бо попереду нас чекає складний день.

- На добраніч, люба! – промовив над самим вушком Браян.

- На добраніч, коханий!

   І ми в обнімку заснули.

Дорогі читачі, оновлення тепер будуть виходити не зранку, а в обід чи навечір. Просто вже починається навчання і мені буде так не дуже зручно. Надіюся Вам це не принесе дискомфорту) Приємного Вам читання❤️ Заходіть в мій інстаграм та телеграм, де я поблікую дуже багато цікавого) До зустрічі в понеділок😉