Глава 15

Браян

    Запримітивши, що Лізі тягнулася до фотографії на моєму столі. Я мов ошпарений сказав:

- Лізі, не хочеш прочитати якусь книгу? Може тобі полегшає. Трішки відволічешся.

- А, так. Залюбки. – видно, що я зламав її плани, але вона не була зла чи ображена.

   Я не хотів, щоб вона побачила свій портрет на фотографії. Почалися б різні запитання. Потрібно її сховати у сейф, нехай там полежить, поки не прийде слушний час.

- Що ти полюбляєш читати? – одразу запитав, щоб запропонувати цікаву книгу.

- Різне. Але обожнюю читати детективи Агати Крісті про Еркюля Пуаро.

- Нічого собі. Це класика. Я читав декілька її детективів, і справді вражає. – здивовано відповів, бо не думав, що її приваблюють детективи. – Тут, у мене є: «Вбивство по алфавіту» і «Зло під сонцем».

- Охоче прочитаю щось з двох детективів.

- Добре, зараз принесу автономну лампу, яка може працювати без світла.

- Угум.

   Я швидко вийшов з кабінету і направився в окрему кімнату, де знаходилися різні речі, за лампою. Коли вже повернувся назад, то Лізі спокійно спала на дивані. Не думаю, що я дуже довго був відсутній. Скоріше за все вона заснула від стресу. Довго не думаючи, я взяв плед із тумбочки та прикрив її.

   Вона така красива, коли спить. У неї ідеальні риси обличчя. Лізі, як дитина, невинна, добра, ніжна, мила. Сам не розумію як ще не сказав, що кохаю її до нестями. Бо собі я признався вже давно, але сказати Лізі в обличчя це інше.

*****

   Перший раз я її зустрів в університеті.

   Вона була перший курс, а я четвертий. Зустрів Лізі, тоді, коли вона пройшла мимо мене зі своєю подругою. Вона була усміхнена та раділа життю. Звичайно, вона мені запала в душу. Одразу ж, я  про неї розпитав в інших пацанів.

   Вони розповіли, що Лізі має хлопця, що скоро буде весілля. Після цих слів, зрозумів, що потрібно перестати про неї думати. Але нічого не виходило. Кожного разу, коли бачив її, серце підскакувало і починало швидше битися, ніж зазвичай. Я марив нею. Хотів її.

   На другому курсі я помітив, що вона поблідла. Завжди кудись спішила і мало з ким спілкувалася. Тоді дізнався, що вона порвала з своїм хлопцем. Ніхто не знав справжню причину, але було помітно, що не з спроста вона розійшлася з ним. Як би складно мені не вдавалося це сказати чи зрозуміти, але вона любила його.

   Пройшов місяць. Я був у своєму готелю, і помітив у центральній залі знайому фігуру. Це була Лізі. Вона ледве стояла на ногах. Коло неї був якийсь хлопець. Я не хотів вмішуватися, але, коли почув: «Допоможіть!», зрозумів, що потрібно вплутатися. Одразу зірвався з місця.

- Добрий вечір. Що трапилося? Я власник цього готелю. – підійшов ближче і почав розмову.

- Добрий вечір. Я водій міс Брайт. Її підсипали щось в коктейль і вона втратила свідомість. Допоможіть, прошу. Я без машини. Її вкрали.

- Я відвезу вас до лікарні. Усе буде добре.

   Я взяв акуратно дівчину на руки і попрямував до виходу.

- Лізі, усе буде добре. Я врятую тебе. – прошептав я її на вушко, але це почув її водій. На жаль чи на щастя.

- То ви таємно закохані в нашу міс. – без жодних вагань, ствердно промовив. Він радісно усміхнувся мені.

- Її це не потрібно знати. Лиш, коли прийде час ви усе розкажете Лізі. Домовилися? Або ж взагалі нічого не скажете.

- Домовилися. Повідомите мені, коли розказати. – не спорячи зі мною, мовив водій.

   Я відвіз їх у лікарню, провів цілу ніч з нею та, коли вона почала просинатися, вийшов з кімнати і сказав, щоб водій був біля неї, а мені час йти. Можливо, це з мого боку не красивий вчинок, але тоді боявся щось розказати. Я навіть боявся подивитися в ці зелені та до болю красиві очі.

   Так я її лиш бачив в університеті, а коли закінчив його, більше не пересікався з нею. Але все життя вона супроводжує мене спогадами про моє перше та справжнє кохання в одні ворота.

   Там батько сказав, щоб я вже почав працювати у сімейній компанії. Мені підсовували багато розфуфирених дівчат, але жодна не була схожа на Лізі. «Вона не всі» – кожного разу звучало у моїй голові.

   Таке враження, що я був завжди вірній їй, чекав на неї. Із жодною не входив у стосунки, бо знаю, що таким потрібно тільки одне. Усе мав надію, що зустріну Лізі.

   Коли її побачив, то дах чуть не зірвало. Не даремно я скільки чекав і надіявся. Таки вона стане моєю. Скільки років, а вона так і не залишала моє серце спокійно битися, коли згадую про цю крихітку.

   Вона перша і остання, яку я так сильну любив, люблю і буду любити.

*****

   Коли промінчики сонця просочилися крізь вікно й освітили кімнату, а ще й сніжно-білу шкіру крихітки. Вона сіяла, як тоді, коли я перший раз її побачив.

   Я став з крісла, на якому спав та тихенько підійшов до Лізі. Забрав пасмо, яке перекривало її обличчя і ніжно поцілував у скроні, а потім і в маленький носик. Раптом зелені очі почали помаленьку відкриватися і дивитися на мене з ніжністю на яку лиш здатна вона.