Глава 14

Лізі

   Тиждень минув дуже швидко. За цей час багато чого змінилося. Наприклад, сьогодні за мною приїхав Браян, щоб забрати всі мої речі, бо я переїжджаю до нього. Це для мене дуже хвилюючий та інтригуючий момент. Я думаю, що для кожної дівчини це важливий момент.

   Хоча як наші батьки кажуть: "Це заради того, щоб всі знали, що ми реально пара, а не тільки на фотографіях". Коротше, потрібно показувати свою «справжність», щоб ніхто нас не розкрив. Хоч батьки думають, що це тільки фіктивність, ми ж з Вами розуміємо, що це не так.

   Мої думки перервав сигнал машини. Це вже приїхав Браян. Я, не задумуючи, вилетіла надвір, щоб побачити красунчика.

   Він вийшов з машину з букетом білих троян. Увесь такий брутальний та стриманий. От, і як на такого не запасти? Гріх! Дівки, то гріх! А особливо, коли еротичний сон сниться з брутальним красунчиком.

- Привіт, крихітко, це тобі! – усміхнено промовляв мій бос.

- Привіт! Звідки знаєш, що це мої улюблені квіти?

- Просто. Інтуїція.

- Інтуїція кажеш, так? – з недовірою промовила (просто хотіла подивитися на його вираз обличчя, коли він схвильований). – Ти такий смішний, коли схвильований. – Сміючись, промовила.

- То тобі смішно? – притягуючи мене до себе, запитав. – Зараз побачимо хто буде сміятися.

   Він накрив мої губи своїми та перетворив простий поцілунок на глибокий та пристрасний. Від такого, аж ноги підкосилися. Добре хоч Браян підтримував мене однією рукою, а то точно вже б упала. Позорно було б. Але я вирішила розірвати наш поцілунок, бо не хотіла, щоб батьки це помітили. Поки що їм не треба про нас знати.

- Ти така ніжна і піддатлива. – він так це спокійно сказав, а я залилася фарбою і трішки зашарілася. – Я обожнюю, коли ти так природньо червонієш.

- Ідем в будинок? -  вирішила перевести тему. Якщо ще трішки постую біля цього чоловіка, то перетворюся на дуже спілу помідору.

- Ідем. Но я ще не закінчив почате. – погрозливо подивився на мене. Ну, як так! Що це за чоловік на мою голову взявся? Але ж який красунчик….

   Обнімаючи мене за талію, Браян зі мною зайшли двоє в будинок, де нас перестріла місіс Гілмор. Жінка легенько нам усміхнулася та оцінюючи пробіглася поглядом по красунчикові. А потім, одобрюючи кивнула.

- Місіс Гілмор, це Браян.

- Добрий день, місіс Гілмор.

- Добрий день, який ввічливий хлопчина. – підмітала жінка похилого віку. – Лізі, я покладу цей неперевершений букет у вазу.

- Дякую, вам, але я покладу сама.

- Приходіть у вітальню, а я піду, покладу квіти у вазу. – такий не відступала від свого жінка.

   «Такі милі молодята. З них вийшла чудова пара. Най все в них буде добре в них.» - з цими думками жінка направилася на кухню.

- Добре. – змушена здатися, промовила у спину місіс Гілмор.

- Бачу в тебе дуже хороші відносини з місіс Гілмор. – понаблюдавши за нами трішки, промовив бос.

- Так. Вона знає мене з дитинства, тому я привикла довіряти її.

- Це добре. Я радий, що вона тебе любить.

   Ми зайшли у вітальню та сіли на світлий диван. Браян свою руку з моєї талії так і не забрав, а продовжив тримати її на тому місці. Шкіра там вже починала горіти дуже сильно, але від цього стало так приємно на душі.

- Ти зібрала весь свій одяг?

- Не весь, але зібрала. Зараз місіс Гілмор принесе мою валізу і ми зможемо їхати до тебе.

- Браяне, ти вже приїхав? Ми і не чули. – промовив батько, заходячи у вітальну разом з матусею.

- Так. – Браян встав та відповів на пожимання руки батька.

- Перепрошую, я знесла чемодан міс Браят. – промовила покоївка.

- Тоді ми вирушимо вже. – сказав легко Браян. Видно, що він хоче як найшвидше поїхати звідси.

- Щасливої дороги. – мовила матуся та обняла мене.

- Ой, мало не забули. – вибігла за нами місіс Гілмор.

- Пушинко! – злякано викрикнула. – Я б без тебе точно не поїхала. Ми б вернулися назад. – беручи на руки свого звіра, говорила до киці.

   Сівши в машину, відчула дивні емоції, які стали зрозумілими для мене тільки завдяки Браяну. Я хотіла поїхати з ним. Лиш би побути з красунчиком на самоті.

   Їхали ми близько години. Усю дороги розмовляли про дурниці, буденність. Сонце світило, але не було дуже тепло, тому що зараз осінь.

   По дорозі ми ще заїхали в магазин та закупили продуктів, бо тепер Браян буде жити не один, а їди у нього не багато було в холодильнику (повідомив красунчик).

   Опісля, ми дісталися до елітного містечка з охороною та дорогими будиночками. Під’їжджаючи до двоповерхової хати, Браян заїхав на подвір’я.

   Мене зустрів привітно, у модерному стилі, будинок з великими панорамними вікнами, у який я залюбки хотіла увійти. Це просто неймовірне місце, яке з першого погляду припало мені до душі.