Глава 13

Лізі

- Лізі! Лізі! – чую я голос своєї подруги з першого поверху батьківського будинку.

- Я тут. – спокійним голосом кажу та сходжу на низ. – Що трапилося?

- Ще й питаєш? Ти тут вчора оголосила, що одружуєшся. І ще питаєш: «Що трапилося?». – не вгамовувалася подруга. Її аж розпирало, щоб про всі деталі дізнатися.

- Ну, по-перше, не я оголосила, а наші батьки, а, по-друге, це нормальне явище.

   Опісля, ми розсміялися та пройшли на кухню. Там я зробила нам чай та гарячі бутерброди. З подругою класно посиділа та обговорила найцікавіші та найгарячіші новини з мого життя.

- А, до речі, ти будеш йти на зустріч випускників? – спокійно запитала Роуз.

- Куди йти? – чуть, не захлиснувшись чаєм, подивилася на подругу.

- Боже, я тобі, що не розповіла? А мала передати. Забула. Вибач, останнім часом усе з голови вилітає.

- Так, а тепер усе по порядку і повільно розказуй.

   Дуже люблю Роуз, але ненавиджу її рису характери. Коли вона хоче щось дізнатися, похвалитися, то в неї виникає словесний потік, який не спинеш. Хех. Але з другого боку, це класна риса. Я б також таку хотіла мати (ну, трішки).

- Коротше, сьогодні всі збираються в твоєму ресторані. Зняли VIP-кімнату для того, щоб ми разом та спокійно змогли посидіти. Будуть усі. То як? Ти будеш йти?

- Та піду, не гарно ж відмовлятися. Щось підберу підходяще, а ти мені з цим допоможеш. І дві леді зможуть бути присутні на «світському» заході. – я ще й показала руками лапки, бо не вважаю такі посиденьки світськими. Звісно, не хотілося бачити своїх однокласників, але що ж поробиш.

- І правильне рішення. Доїдаємо і їдемо за покупками та обновками. Швиденько. – почала одразу підганяти подруга. Її вже не терпілося пошвидше обновити гардероб.

   Приїхали в торговий центр, щоб трішки скупитися. Ми були дуже вражені тим, що нічого толкового жодному з магазинів так і не знайшли. Одяг дорогий та без якогось смаку. Як не оверсайз, який не підходить, то моно-штани з низькою талією.

- Ну, не подобається мені таке. – пригнічено проскиглила вголос.

- Мда, доведеться з свого гардеробу щось обирати. – пригнічено сказала Роуз.

- Доведеться. Що в нас мало одягу? Не переживай щось так точно знайдемо. – трішки підбадьорила її.

   Якби я знала, що за тиждень подруга поповнила свій гардероб втричі і нічого її з того всього не сподобається, я б тоді такого не казала. Забираю свої слова назад.

- Для чого тобі скільки одягу? Якщо ти в ньому один раз ходила, а в більшості з цього ні разу. – обурилася на Роуз.

   От скажіть, що я не права в цьому? Я знаю свою подругу вона любить… Ні, точніше обожнює шопитися, але це вже перебір.

- Так, я зараз витягаю перше плаття, яке мені попадеться до рук, і в ньому ти підеш. Гаразд? – подивилася строго на Роуз.

   У подруги просто не лишилося жодного вибору, тому вона погодилася з моєю чудною ідеєю. І, неймовірно повезло з тим, що я витягнула чорну мінісукню, яка чудово сіла по фігурі Роуз.

- Дякую! – весело скрикнула подруга та обняла мене. – Тепер ти.

- Гаразд, тоді їдемо до мене і прихопи свій одяг.

   Ой, ну в мене діло пішло набагато швидше, адже я вже в машині прикинула в чому хочу себе бачити.

   Уже до вечора ми обидві були готові. І макіяж, і зачіска – усе зробили самі собі, чим дуже зраділи, що не потрібно нікуди їхати. А як зрадів цьому Джоді, я взагалі мовчу…

- Ну, що ви готові покоряти світ? – запитально подивився на нас Джоді, коли ми вийшли з дому. – Міледі. – додав, уже коли ми підійшли ближче.

- Готові. – дружно, як близнюки, відповіли.

- Тоді прошу. – він подав нам руку, щоб ми змогли вільно сісти на сидіння, і тоді вже вирушили на «світську» зустріч.

   Під’їжджаючи ближче, ми запримітили вже деяких наших однокласників, які стояли при вході.

   «А вони нічим не змінилися.» - весело подумала собі. Такі ж розгублені, не впевнені в собі та не виносимо гордовиті, як і декілька років тому.

   Джоді нам відчинив двері та подав руку. Ну, що ж свято починається!

- Лізі! – крикнула Лідія. – Як же ми давно не бачилися. – підбігла дівчина до нас.

- Лідія, які люди. – поклала свою «леді»-усмішку на обличчі й радісно її привітала.

   «Спеціально для таких як ви я сама не своя. Мого духовного світу вам не досягнути, і справжнє обличчя не побачити.»

- Роуз. –дівчина переключилася на подругу та також поцілувала її в щоку.

   А ми з подругою класно тримаємося. Ще б по швидше прийти і як умога швидше піти звідси. Це б було чудово.

- Лізі, а це не твій наречений? – показала однокласниця на чоловічу статуру.

   І, справді, - він. А він тут, що забув? Я, довго не думаючи, вирішила підійти до нього. Як добре, що він побачив мене та направився в мій бік.