Глава 12

Браян

   Що задумав мій батько? Хоча, по його виразу обличчя я все зрозумів і без жодних слів.

- Дорогі леді та джентльмени! Сьогодні особливе свято для всіх тут присутніх. Нашій компанії виповнилося двадцять п’ять років. Це для нас дуже багато значить. Я вдячний Вам, що стільки років йдете пліч-о-пліч з нами. – мовив спокійно батько. Усі присутні підтримали оплесками Флоренса. – Дякую! –він показав руками, щоб усі гості в залі стихли. – Але я хочу ще додати. Це подвійне свято, тому що мій син… - батько протримав паузу та подивився на мене. – Мій син уже через три місяць одружиться на неперевершеній дівчині міс Елізабет Брайт. 

   Усі гості були шоковані сказаним. Одразу ж на нас перевили погляд та почали аплодувати. 

   Я подивився в той час на Елізабет, у її очах були помітні сльози. Вона ціла затремтіла і дивилися рівно на мене. Я не міг зрозуміти чи це від щастя, чи від страху, що на нас чекає в майбутньому.

- Діти підходьте сюди! – це вже пролунав голос батька Лізі, який також опинився на сцені.

   Я нічого кращого не придумав, як схопити її за руку та попрямувати на невеличку сцену. Дівчина міцніше схопила мою руку та ближче притиснулася до мене. Коли ми дійшли, фотографи враз опинилася поблизу нас. Спалахи світла від фотокамер, багато пар очей дивляться на нас, а ми в нерозумінні, що твориться, сліпо йдемо вперед. Тоді батько Лізі промовив:

- Діти, батьки Вам хочуть подарувати Ваше весілля та поїздку на Мальдіви.

- Ми Вас дуже любимо і хочемо, щоб у Вас було незабутнє весілля. - мовила моя мама.

- Та медовий місяць. – додала мати Лізі та підморгнула нам.

   А ми стоїмо і нічого не розуміємо. Я дивлюся на Лізі, вона на мене і нічого не розуміємо. Взагалі. Що зараз тут відбувається? Що нам робити далі? Що буде з нами? 

- Дякуємо. – щиро усміхнулася крихітка. – Це незабутній подарунок. – сказала та притулилася до мене. – Правда, Браяне?

- Правда. – усміхнувся і я. – Що ти задумала, крихітко? – шепнув на вушко їй.

- Побачиш, красунчику.

   Лиш я хочу зійти з невеличкої сцени разом з крихіткою, як тут незрозуміло звідки, появилася перед нами Іда. Ця підла та підступна жінка. 

- Ну, що ж? Бачу вам вийшло вийти чистими з води. – промовила єхидно дівка.

- Ідо, ти думаєш, що робиш нам гірше? Запам’ятай я зайняти вже довіку. І така, як ти точно більше не буде мені мішати. – промовив і пішов з дівчинкою за ручку геть, щоб та навіть нічого не встигла щось зрозуміти, або ж гірше промовити.

   І тут ми доходимо до центру зали як каже діджей: "Білий танець, спеціально для молодять. Прошу всіх бажаючих приєднатися ". І в залі заграла пісня: "The ocean – Mike Perry feat Shy Martin". Така гарна музика, неперевершена супутниця біля якої я відчуває себе своїм та потрібним. 

- То, ти запросиш мене на танець? Чи так і будем стояти. На нас люди дивляться. – спокійним тоном та усміхнено перервала мої думки Лізі.

- Вибач, задумався. – стряхнув головою та продовжив. – Міс, чи б не хотіли Ви зі мною потанцювати? – як справжній джентльмен промовив.

- Дурнику, звичайно. – усміхнулася крихітка.

   Я взяв її крихітну ручку у свою долоню, поклав другу руку на поясницю та повів її у танці. Вона так граційно піддавалася, що мені було залюбки з нею танцювати. 

- Чому дурник? – з цікавістю запитав дівчинку.

- Просто.

- Просто?

- Угу.

- Ти неперевершена сьогодні. І взагалі завжди. - вирішив перевести тему в друге русло. 

- Дякую, взаємно.

- Лізо, як ти себе почуває? Напевно ти б не хотіла вийти заміж таким чином?

- Нічого. Я звикла, що за мене все вирішують. - пригнічено промовляли дівчина. 

- Не треба звикати. Тепер усе буде зовсім по іншому.

- Чому ти так вважаєш? - вона не довіряючи, подивилася мені прямісінько в очі, ніби в душу заглянула. 

- Бо тепер у тебе буде підтримка. – крихітка відвела свої очі від мене. – Лізі, - легенько підняв її підборіддя, щоб вона подивилася на мене. – ти мені подобаєшся. Дуже подобаєшся.

   Сказавши це, не зміг стриматися і поцілував дівчину. Я не думав, що вона відповість мені, але я помилився. Це був найкращий момент з усіх взятих.

   Це був ніжний і водночас палкий поцілунок. Це перша дівчина, яку я не хотів відпускати ніколи. Але довилося розірвати цей поцілунок і, коли ми це зробили продовжили танцювати.

- Лізі, - крихітка підняла свої очі на мене, які світилися від щастя. – схоже я в тебе закохався майже зразу, відколи тебе побачив. Я не знаю як ти приймеш мої признання, але… - я не встиг договорити, бо мою промову перервала дівчинка.

- Браяне, - вона поклала свою крихітну долоньку мені на щоку. – я нормально до цього ставлюся. Бо ти мені також сподобався. – вона це промовила і легенько чмокнула мене в губи.

   Я знав наскільки складно її після тієї трагедії когось полюбити. Але впевнений, що це піде нам двом на користь. Я її не скривджу і завжди буду оберігати її від усього, що зможе нашкодити крихітці.