Глава 11

Елізабет

   Сьогодні настав день ювілею. 

   Цілий ранок я дивлюся за порядком, щоб кожна деталь була ідеальною. Усе ідеально. 

   І чомусь в мене дивне передчуття. Не знаю. Ніби сьогодні щось станеться. Щось дивне. Таке відчуття рідко, коли з'являлося в мене, але сьогодні - виняток. 

   Три години пройшло і тоді до мене дзвонить Роуз. Вона,  як будильник, що заставляє проснутися або ж, у моєму випадку, час приводити себе до свята.

- Лізі, ти там застрягла чи що? – невдоволено мовила подруга. – Я доїжджаю. І забираю тебе. Навіть чути відмовок не хочу. Зрозуміла? 

- Гаразд, Роуз. Тим більше я сама вже хотіла до тебе дзвонити і теж їхати у магазин, а потім до стиліста.

- Це добре. О, я вже приїхала. Виходь. Швидко! - голосно й весело сказала подруга. 

- Іду, іду. - сміючись, відповідала. 

   Перевірила, що все готово до свята та з чистим серцем вийшла з ресторану. Тут мене зустріла Роуз з широко відкритими очима від подиву.

- Ти пофарбувалася? – точно. Я й забула, що вчора просиділа 7 годин у стиліста та пофарбувалася у блондинку, (з попелястим відтінком, майже не замітним) та й ще на цілу голову.

- Помітно? Негарно? – питаю подругу, бо почала вже й нервувати. Чомусь одразу захотілося подивитися на реакцію Браяна. Йому сподобається? 

- Тобі навіть дуже йде. Браян як побачить, то точно нікуди тебе не відпустить. – сказавши це, вона ще й підморгнула. А я від думки, що можу сподобатися Браяну, аж залилася фарбую і не зронила ані слова.

*****

   Заїхали в магазин та забрали ті плаття, які ми відклали для такого свята. Привели себе в порядок у стиліста та попрямували у гардеробну, щоб переодягнутися у свої вишукані плаття.

   Я одягнула біле плаття додолу з вирізом на лівому стегні та з відкритою спиною, яке підкреслювало моє худеньке та трішки підкачане тіло, бо було приталене. На голові мені Мія (моя стилістка) зробила ґульку. Ще взяла довгі та тоненькі кульчики, також вдягнула дорогоційне кольє, яке мені подарували батьки на 18-ліття та тоненький годинник. Одягнула чорні босоніжки на 11-симетрових шпильках, які підкреслювали мої стройні ніжки та худенькі щиколотки.

   Роуз одягнула червоне плаття також додолу та з вирізом на стегні і відкритою спиною. На голові її зробили розпущенні локони на правий бік. Одягнула босоніжки також на шпильці та взяла кольє з діамантами.

   Макіяж зробили нам легенький, бо ми не любимо бути розфуфирені, як ляльки. Ми за природність.

*****

   Підвіз нас Джоді (бо Роуз залишила свою машину в наших стилістів) до самого входу. Двері відчинив привітний Едгар. Ми направилися всередину, де було чимало гостей.

- Нічого собі! – у захваті промовила подруга. – У тебе неперевершиний смак. Слухай, це неперевершено.

- Дякую! Сьогодні це слово найбільше від тебе чую. 

- Бо ти неперевершена. І ти це знаєш. - вона з усмішкою це промовляли, від чого мені ставала тепло на душі. 

   Я запримітила свою матусь, яка махала мені рукою, і ми попрямували до неї. Через купу людей довелося добиратися до столика. Підходячи ближче помітила, що вона стояла не сама за столиком.

- Добрий вечір, містере та місіс Мітчелл! – привітно привіталася.

- Добрий вечір, дитинко! – мовив містер Мітчелл.

- Я так рада, що тебе нарешті зустріла. Ми давно не бачилися. – мовила місіс Мітчелл та обняла мене. Давно не бачилися? Я взагалі її перший раз бачу. І тут, за спини промовив чоловічий, знайомий голос: 

– Ти дуже стала вродливою, а в цій сукні просто неперевершена. – тихо на вушко сказав красунчик.

- Добрий вечір, місіс Брайт! – привітно привітався до моєї мами Браян.

- Браяне, ти так виріс. Ми так давно не бачилися. – мама зразу обійняла Браяна, як рідного. І мама знає красунчика? Такс, щось мені це не до вподоби.

   Браян повернув погляд в мій біг та оцінено просканував мене.

- Ти неймовірна сьогодні. Тобі йде цей колір волосся. – нічого собі. Браян мені ще один комплімент зробив та й ще погладив рукою по моїй відкритій спині.

- Дякую. – усміхнулася та залилася фарбою водночас. Для мене це не звичне відчуття та приємне.

   І тут я чую як Роуз хапає мене за руку і тихо промовляє на вушко: "Зайди в новини".

   І там я побачила те, що мене дуже здивувало і налякало водночас. Там писало:

  "Міс Елізабет Брайт та Містер Браян Мітчелл помовлені вже місяць. " 

   Від такого я чуть не впала. Добре, що мене зловив за руку Браян, який стояв поруч.

- Що таке? Тобі погано? – з тривогою у глосі промовив Браян.

   І я дала йому свій телефон в руки, щоб він прочитав та побачив від чого мені погано стало. Ні, я б з радістю вийшла заміж за Браяна. Тим більше між нами почалося щось проявлятися. Але ж не таким образом!