Глава 9

Елізабет

   Почувши якійсь скрип дверима, я зрозуміла, що час просинатися. Якось мені не дуже було лячно вставати та йти кудись. Хотілося повалятися в ліжечку ще трішки. Під теплою ковдрочкою та на м’якому матраці. 

- Просинайтеся міс. Вам час на роботу вже. – привітно та ніжно промовила місіс Гілмор.

- Встаю. – нехотячи потягнувшись, відповіла. –  O, а хто це такий до нас йде? Пушинко, ти вже також проснулася. Що лиш я тут сонька? – трішки поговорила з кицьою та, взявши її на ручки, встала з ліжка.

- Ви йдіть помийтеся, а я вам принесу одяг з гардеробної.

- Дякую місіс Гілмор. – усміхнувшись лагідно, відповіла жінці.

- Нема за що, дитинко.

   Прийнявши душ, і, одягнувши діловий костюм (штани та піджак темно-бордового кольору та білу майочку з мереживом спереду), стала приводити себе в порядок. Зробила нюдовий мейк (нанесла трішки тональника, намалювала стрілочки легенькі та підфарбовала вії й уклала гелем бровки), підфарбувала губки матовою помадою пудрового відтінку, зробила високий кінський хвіст, надягнула моє дорогоцінне кольє та сережки з бриліантами, які звисають, взулася в білі кроси, бо в них буде зручніше на ногах цілий день. Коли усміхнулася собі в дзеркало, тоді направилася в машину, яка вже чекала мене разом із Джоді, який спершись на капот авто, стояв схрестивши руки. Але перед тим з усіма попрощалася. Буденний ранок – виконано)

   Ще заїхали в кафе, і я забрала каву з молоком для боса, і поїхали в "Мітчелл group". Попрощавшись з водієм, зайшла в компанію, привіталася з Емілі, яка сиділа на ресепшені, і направилася до ліфту, щоб піднятися на тринадцятий поверх. У думках лиш було, щоб знову не зіштовхнутися з Браяном, бо ще проллю на нього каву. Коли відчинилися перед мною двері, тоді помітила як Нора бігає з документами.

   Зайшовши у свій кабінет, поклала сумку "Dior" на стіл та попрямувала до генерального,  який сидів за ноутбуком, і щось друкував. Це я помітила через нашу прозору стіну, яка не була закрита жалюзями.

   Постукавши у двері, та почувши відповідь: "Увійдіть", увійшла в кабінет.

- Доброго ранку, містере Мітчелле! – спокійно та з усмішкою привіталася я з красунчиком.

- Доброго. – піднявши на мене оцінювальний погляд, промовив.

- Це ваша кава.

- Дякую. Розкажи, які в нас сьогодні плани?

   Розказавши про всі плани, які були розписані майже по годинах, збиралася йти.

   Тут з крісла встав Браян та почав повільно підходити до мене. І серце почало битися дуже швидко об грудну клітку, приглушуючи кроки боса. Почула як мої щоки почали заливатися фарбою.

- Ти одягнула кроси? – ніжно запитав та провів великим пальцем по моїй щічці.

- А?... Так. Просто цілий день ходити в кросах набагато зручніше ніж на каблуках. – не зібрано промовила. От, що це таке зі мною? Чому я на нього так реагую?

- Це добре, що ти піклуєшся про своє здоров’я.

- Це все? – хочу втекти, бо розумію, що ця близькість дається мені дуже складно.

- Так.

- То я можу йти?

   На що він, видихнув і кивнув, тоді я лиш розвернулася і почимчикувала до себе. Вийшла і запримітила Нору. Потрібно поговорити з нею та більше дізнатися про красеня.

- О, привіт. – весело промовила дівчина.

- Привіт.

- І як тобі працювати помічником генерального? – вона кивнула у сторону кабінету генерального.

- Поки що непогано, а там побачимо. – я зробила невелику паузу, а поті задала питання, яке виникнуло одразу в голові: – А, що таке? – Невпевнено запитала.

- Просто тут працювала одна дівчина, але вона не була така як ти. Та ніколи не працювала, та й бос дуже злився через це, що ледве усіх не звільнив. Після неї взяв ще одну, до тебе, то вже була працьовита, але не справлялася з роботою так як генеральний хотів. Він дуже вибагливий, прискіпливий і не любить, коли хтось невідповідально ставиться до праці. Але ти прийшла і він з полегшенням зітхнув.

-Тобто?

- Він впевнений в тобі і покладає на тебе великі надії. Це дуже класно. – заспокоюючи мене та підбадьорюючи, відповіла Нора.

   Я лиш щиро усміхнулася і почула як відчинилися двері й з кабінету вийшов Браян.

- Нам потрібно вже їхати міс Брайт. – ну от "міс". Чому він такий акцент робить?

- Уже йду! – крикнула у спину боса. – Мені потрібно йти. – звернулася до Нори.

- Біжи, я розумію. – усміхнувшись, дівчина взяла деякі папки. – А я в архів.

   Попрощавшись з Норою, я побігла в кабінет, щоб взяти сумочку і пішла до ліфту, де мене чекав генеральний. Відчинилися двері й бос впустив мене першою, показавши рукою на прохід. Мені це дуже сподобалося, бо я люблю джентльменів.

   Їхавши ліфтом, він стояв до мене досить близько так, що я почула його шикарний та дорогий запах парфумів. 

   Чесно кажучи, було чути його дихання біля моєї шиї та вуха, бо стояв позаду мене. Я почала заливатися фарбою. Він ніжно шепнув на вушко, коли ліфт приїхав: "Прошу", і провів рукою на вихід та другою підштовхував мене.