Глава 8

Елізабет

   Я не вийшла, а таке враження, що вилетіла з його кабінету і подумала: «Потрібно освіжитися, а то чомусь дуже спекотно стало». Вирішила спуститися з тринадцятого на другий поверх, щоб піти в кафе та попити чаю. Таки кружка смачного та освіжаючого чаю мені не завадить.

   Лиш відчинилися двері ліфта і я побачила перед собою Роуз. Не очікувано. Це був приємний сюрприз.

- Привіт! – промовила, не очікуючи тут побачити подругу.

- Привіт, Лізі! – взагалі не здивовано мовила. – А я якраз думала до тебе дзвонити, щоб ми побачилися. – З усмішкою мовила далі дівчина.

- Це ти спеціально в компанію прийшла? – хоча, логічно поміркувала, зрозуміла, що вона тут працює. Якось вона заікнулася, що працює в дуже престижній компанії, тому потрібно лиш трішки було пригадати минулі розмови.

- Пам’ятаєш я тобі розповідала, що мене взяли на нову роботу. – ось тут здогадки були мої праві. Знову все підставила і дійшла правильного висновку.

- То, ти тут працюєш? – подруга лиш в знак згоди, кивнула. – Це ж круто!

- Звісно. Йдем посидимо, поп’ємо чаю. Нам є про що поговорити. – Роуз знала, що я не люблю каву. А чай і розмови – це найкраще лікарство від такої ситуації, що зі мною трапилася тільки що.

- Ходімо швидше.

   Ми трішки посиділи в кафе, поговорили. Я їй розказала в деталях, що взагалі відбувається у моєму житті, а вона зронила декілька слів про загадкового незнайомця, який схоже не на жарт заполонив серце подруги. Мені стало дуже радісно за Роуз, адже вона рідко, коли може похвалитися, що зустріла красунчика, який зміг її покорити.

   Опісля, я почимчикувала у свій кабінет. Коли я зайшла, тоді на столі вже чекало чи не мала куча паперів, яку мені потрібно розібрати. А деякі документи потрібно затвердити. Ух, це називається хотіла змінити обставини та відпочити. Ну, що ж не втрачаємо віри та сили. Дальше – краще.

*****

   Після закінчення робочого дня, мене покликав Браян. Цікаво чому? Усю роботу виконала. Уже збиралася йти додому, але мушу йти до нього в кабінет.

   Постукала у двері і почувши: «Увійдіть», увійшла.

- Ви хотіли мене бачити? – невпевнено запитала. І знов звернулася на "ви". Навіть не питайте, чому? Сама не знаю. Ця клята повага вилізе мені боком колись.

-Так, хотів. – тяжко зітхнувши, відповів. – Завтра ми з тобою відправимося на будівництво нового багатоповерхового будинку. Ще буде зустріч з партнерами по розбудові елітного міста. А, і забіжиш зранку у кафе, і візьмеш мені каву з молоком. Встигаєш записувати? – я лиш кивнула головою і він продовжив: – Завтра заїдемо з тобою ввечері до ресторану.

- Навіщо? – стривожено перебила його. Ага, я мов фурія сказала це слово.

- Для того, щоб упевнитися, який нам ресторан найкраще підійде для святкування.

- Святкування чого? – здивовано запитала, не розуміючи, Браяна.

- Тобі не сказали? – зігравши, здивування запитав мене, а в цей час на кутиках губ грала непомітна усмішка.

- Ні, а, що мали сказати? – з тривогою в голосі відповіла. Я не розуміла, про що буде йти мова.

- У нас цього року в компанії ювілей, двадцять п’ять років з дня заснування. І ми його повинні якнайкраще організувати. Якщо будуть якісь запитання з приводу цього, питай.

- Добре.

- Можеш йти, а завтра о 8:00 буду чекати тебе на своєму робочому місці.

- Добре, до завтра.

- Угу. – відповів і зразу взявся за роботу.

   Коли я вийшла з кабінету, тоді в мене появилося багато думок: «Чому він так красиво усміхається, робить компліменти. Що з ним не так? Хто він? Та, чому, побачивши його, я цілий день лиш про нього і думаю?.»

   Коли я збиралася лиш подзвонити до Джоді, тоді мене перестріла Роуз, яка задоволена тим, що ми працюємо разом, йшла і усміхалася мені.

- Привіт, дорогенька! Як пройшов перший робочий день? Як тобі твій наречений в ролі боса? – одразу почала засипати мене запитаннями.

- Так стоп! – заплутано промовила. – Привіт! День пройшов класно. Він мені ще ніякий не наречений, але не спорю, що він красунчик.

- І це все? – очікуючи на розгорнуту відповідь, мовила подруга.

- Звичайно все, - сказала і приблизившись тихо продовжила: – нас усі чують, поїхали в ресторан і там розкажу тобі більш детальніше.

- Ой, добре. А чому? Нехай всі чують, що ти його майбутня наречена. – невдоволено пробурчала подруга.

- Роуз!

- Усе мовчу, мовчу. – усміхнулася подруга.

   Я подзвонила Джоді, і коли він під’їхав, ми сіли і направилися в мій ресторан.

   Коли мириїхали до ресторану, тоді нам відчинив двері охоронець Едгар.

- Добрий вечір міс Брайт та міс Харіс! Як пройшов Ваш перший день на новому місці? – люб’язно запитав Едгар.

- Добрий вечір! Усе було чудово. А Ви як тут? Не замерзли? Одягайтеся по тепліше, щоб не застудитися. – лагідно та стривожено "наказала", бо щось вітер сильний звіявся та й похолодало надворі. Це  ж осінь, тому до перемін у погоді вже звиклося.