Глава 7

Браян

   Почувши ім’я Іда, я не одразу зрозумів хто це, але поступово до мене дійшло. Цю дівчину бачив на якомусь із заходів. Чи відкриття нового ресторану, чи картинної галереї. Точно не пригадую. Туди мені сказав батько піти, бо ж я син великої людини і повинен бути присутній на різних світських вечірках. Ця дівчина тут же мені не сподобалася. Така пихата, думає, що всі її тут щось вині. Такі дівчата лиш сподіваються, що підчеплять якогось багатія і вийдуть заміж та будуть жити в розкошах. Але життя інколи приносить свої корективи. Воно міняє і людей, і обставини, і все навколо.

   Цілий захід Іда ходила за мною та не підпускала близько своїх конкуренток до мене. Мені це дуже почало надоїдати і я прямим текстом послав її. Так, грубо, не спорю. Думав, що відстане, але ця п’явка так просто не думала відступати від бажаного. І цілий вечір ходила, а після завершення вечірки сподівалася на продовження. Добре, що в мене хороший друг і ми прокрутили схему, що вона й не помітила як я вийшов із ресторану. О, тепер ще й згадав, що це був ресторан таки, а не картинна галерея.

   Ще й сьогодні прийшла. На що вона надіється? Ну взагалі.

   Залітаю у свій кабінет. Наголошую «у свій», а вона там сидить за «моїм» столом, як господиня. Що вона собі дозволяє?

- Привіт! – широко усміхаючись, Іда заговорила.

- Що ти тут забула? – знервовано мовив.

- Що?! Ти мене не радий бачити? – мовила надувши свої зроблені губи. – Я скучила. – після цих слів я чуть не вибухнув, але все ж таки тримав себе в руках.

   Дівчина встала і почала повільно підходити до мене. Ну, нащо це все робити?

- Ти маєш сьогодні неперевершений вигляд. – промовила, поклавши свою руку мені на грудну клітку.

    Я не витримав і схопив її руку.

- Ти, що собі тут дозволяєш?! Яке ти маєш право взагалі до мене доторкатися?! – не витримав і почав кричати. І в цей момент я почув як відчиняються двері.

- Вибачте, що турбую, але містере Мітчелле, Вам потрібно знати програму на сьогодні. У вас є багато важливих зустрічей. – цей голос завжди впізнаю, це була Лізі. Я одразу відпустив Іду.

- Браяне, хто ця дівчина? Чому вона нам заважає?

- Ця дівчина не заважає, а працює. А от ви якраз заважаєте. – от і характер почав проявлятися. Не можу сказати, що мене це не забавляє. Це ситуація краще дасть мені зрозуміти ставлення крихітки до мене.

- Браяне, чому вона зі мною так розмовляє? – коли Іда надула свої губи, то я ледь стримував себе, щоб не розсміятися.

- Ідо, вона як хоче, так і розмовляє. – спокійним тоном мовив.

- Що? – здивовано запитала Іда.

- Ти хоч маєш свій бізнес? – запитала Лізі. Це запитання здивувало мене.

- Мій татусик має компанію.

- Значить ти не знаєш, що таке працювати і чим закінчується відволікання генеральних від роботи.

- Ти. – запнулася Іда. – Та як ти смієш?! – нервово почала розмовляти дівчина. І я зрозумів, що потрібно вже й нарешті втрутитися в розмову.

- Ідо, досить! – більше не міг себе стримувати.

- Хто вона така, щоб зі мною так розмовляти?! – вже на крик перейшла білявка.

- Вона моя наречена. – після цих слів постала тишина. Іда, Лізі здивовано подивилися на мене. Я й сам був подивований. Чому першим мені в голову прийшло саме це? А, може, я й справді вже хочу одружитися і Лізі прекрасно на ролю моєї наречениї та коханої дівчини підходить.

- Наречена? – нарешті перервала тишину Іда. – Ясно. – більше нічого не сказавши, розвернулася і пішла геть з фірми. Надіюся вона більше не потурбує. Хоча…хто її там знає, що прийде в ту голову.

   Залишилися лиш я та Лізі. Дівчина стояла і не розуміла, що їй робити.

- Вибач, що так сказав. Тобі напевно це не приємно. -  вирішив розірвати тишу.

- Нічого. Це ти мене вибач, що лізу не у своє. – як на диво промовила крихітка. – Я тут принесла твій розпорядок. Ти готовий його передивитися? – з цією ситуацією з голови взагалі все вилетіло.

- Можеш зачитати. – попросив її, на що вона просто кивнула і прийнялася все мені в деталях розповідати.

   Після милозвучної промови дівчини, вона поспішила вийти з кабінету. Без неї тут стало пусто й аромат неперевершених духів зник разом з нею. Опісля, довелося поспішати на зустріч з постачальниками по цеглі. Ми скоро маємо приймати новий проєкт, тому для компанії це плюс, ще один крок вперед.

   Ще й скоро у нашій компанії відбудеться ювілей. Двадцятип’ятиріччя з дня заснування «Мітчелл group». І прийдеться шукати потрібне місце для такого дійства.

   Я знаю хто зможе допомогти. Та, в кого є шикарний ресторан. Лиш би вона погодилася. І не пручалася.