Глава 1

Елізабет

  Вечір. Похмура погода. На дорогах багато автомобілів, але на тротуарах мало пішоходів. Така погода впливає на кожного.

   Ресторан. Я під'їхала на власній машині, щоб поговорити із своїми батьками, які повернулися з курорту. Нарешті за скільки років вони відпочили удвох без мене чи близьких друзів.

    Це мій подарунок на їхню річницю. Усе дивуюся, як проживши скільки років так ще сильно любити. Надіюся в мене таке кохання теж колись буде.

   На вулиці, біля ресторану, стояв охоронець, який привітно до мене заговорив:

- Добрий вечір міс Брайт. Ви сьогодні дуже красиві.

- Навзаєм, Едгаре. Сьогодні клієнтів як завжди багато?

- Так. Ваш ресторан найкращий, тому сюди приходить завжди безліч людей. - привітно відповів він. Едгар зазвичай робить компліменти як не мі, то моєму ресторану. Мені це неодноразово піднімало настрій. Таких людей я ціную.

- Дякую. Мої батьки вже в середині?

- Так, міс Брайт.

- Добре. Охороняйте добре і дивіться в два ока. - з усмішкою "наказала" я Едгару.

- Як скажите. - і чоловік підняв руку до голови, ніби почув слова генерала.

- Ой, забула, і припаркуйте мою машину.

- Добре.

   Едгар охоронець мого ресторану. Це високий, тридцятип'ятилітній чоловік, який має дружину Кіру та неперевершену донечку Белль. Він чудовий сім’янин і завжди привітний. Узяла я його на роботу через риси характеру, які дуже мені імпонують. За етикетом мала б звертатися до нього містер Адамс, але він попросив називати себе по іменні. Однаково звертаюся на "ви", бо так ввічливіше. Не вмію я по-іншому. Не така я людина.

  Зайшовши в середину, я почула "запах" дорогого інтер'єру, побачила привітний персонал та вишуканих гостей. Я прагнула все життя до ідеалу, тому рада, що в мене це виходить. В одному з кутів ресторану, грала жива музика, яка додавала моєму ресторану ізюминки. У моїх очах засвітився вогник. "Невже я сама цього добилась?" - це питання не раз проскакувало у моїй голові. Так, батьки подарували мені приміщення, але всього іншого досягла сама. Просто забороняла комусь мені допомагати. Після того випадку у дев'ятнадцять років, я сильно подалася у навчання, бізнес та спорт.

   Тай, взагалі, мені батьки подарували тільки перший поверх триповерхової будівлі. А після відкриття ресторану, назбиравши потрібну суму, я змогла купити другий, а пізніше й третій поверх. Все одно ті приміщення здавали в оренду, але чомусь надовго ніхто не затримувався. Тай чоловік, який продав мені своє приміщення, перебував за кордоном і не міг за всім слідкувати, тому для нього краще було просто продати цю будівлю.

   Спорт заспокоює, бізнес - хобі, навчання – потрібне, щоб мати освіту. Увесь персонал привітно вітався зі мною, гості усміхалися, коли заходила всередину, від цього аж дух перехоплювало. Завдяки цьому я мала сильну мотивацію та приплив енергії. Зайшовши у ліфт, я натиснула на кнопку "3 поверх". На ньому знаходяться VIP- кімнати, у котрійсь з них чекали на мене мої батьки. Мене провели в кімнатку, де вже чекали мого приходу.

  Відкривши двері в потрібну кімнату, я зразу побігла до своїх батьків, які спокійно їли.

- Мамусю, татусю я так сумувала за вами. Як пройшов відпочинок? – я не бачила їх цілий місяць. Подумала, що батькам потрібна відпустка від цих ділових переговорів і справ та подарувала путівки на Кіпр.

- І ми сумували за тобою. - усміхаючись відповіла матуся.

- Ми прекрасно провели час у двох. А ти як тут без нас? - стурбовано запитав татусь, хоча бачила в очах, що щось він задумав.

- Усе добре, як бачите бізнес йде в правильному руслі. Усе супер.

- А на особистому фронті як? - запитала мамуся.

- З цим біда.

   За весь час ще не знайшла того чоловіка. Можливо він біля мене, а можливо далеко.

- Чудово! – я здивовано подивилася на батька. – Тобто погано. Ми тут з мамою порадилися і підшукали тобі нареченого. Він красивий, багатий, не бабій, не курить, п'є, лиш коли потрібно. Для тебе прекрасний варіант. Ще й з дуже багатої сім'ї.

- Так, стоп. Ви мене закликали для того, щоб знову підсовувати нареченого, якого я ні разу не бачила і не чула? О ні, не куплюся більше. - згарячу відповіла.

- Доню, тобі потрібно відпустити минуле і почати жити майбутнім. Браян дуже славний хлопчина. Він тобі сподобається. - відповіла матуся.

- Я вже давно відпустила минуле, але я не хочу виходити заміж за нелюба. Я сама хочу зустріти своє кохання.

   У верхах так заведено. Батьки шукають вигідну партію для дитини, навіть не задумаючись чи добре це, чи погано. Нащадки мають покірно схилити голову та терпіти. Але я не можу так! БІЛЬШЕ НЕ ВИЙДЕ!

- Послухай доню, він твій типаж і найкращий варіант, ти коли з ним познайомишся, то зрозумієш, що то твоє. - сказала матуся.

- Гаразд. - відповіла я, бо не хотіла сперечатися з батьками. – Поживемо – побачимо, чи й справді той Браян такий як ви його описуєте.

- Оце правильне рішення. Я пишаюся моєю маленькою Лізі. - радісно відповів батько. - Тепер потрібно підкріпитися і набратися сил для нових цілей. А, до речі, Лізі, завтра ти йдеш на роботу. - усміхався батько.