Глава 3

— А про себе щось розповіси?

— Ми з сином на море їздили до Скадовська, рідних навідували, тiльки повернулись. 

— Гарно відпочили?

— Він був щасливий спілкуванню з троюрідними братом та сестрою. Тільки ця поїздка поганенько закінчилася.

— Чому це? — цікавиться хлопець.

— Та син наприкінці захворів, і поїхали додому, вже не обираючи перевізника, а який трапився. А він "чорний" - ні тобі квитків, ні гідного ставлення до пасажирів. В дорозі і мене "розвезло", температура мабуть була, бо мерзла й одягнена. Затверджених зупинок немає, хоч на сайьі перелік є. Водій спочатку обіцяв зупинити, де нам треба, бо зупинка якраз з того списку. А потім його одна тітка вибісила, раптово почала вимагати зупинку між зазначеними двома. Учинила скандал. Її ще двоє чоловіків на авто зустрічали, тож він, мабуть, зв'язуватися не став і зупинив. А от потім заявив, що зупинок більше не буде. Намагалася по-людськи попросити дотримати слова. Не вийшло. Відвіз далі. Якби мене стоячи біля нього не "угойдало", то так би і не зупинив. Ще ніколи так з автобусу не виходила із зірочками, що мерехтять перед очима. Сумки тільки встигла вихопити з багажного відсіку. Пляжна парасолька десь за чиїмось сумками мабуть впала поки інші виходили, речі свої шукали, виймали. А він чкурнув і поїхав. До диспетчера зверталась. Номер водія дали, а він поморозився, що то не він. Безперечно, що брехав, але ж не буду я за ним ганятися. Хай вдавиться тією парасолькою, якщо така він "людина".

— До поліції зверталася? — Одразу прокидається юрист.

— Так. Я з принципу пішла до поліції і написала заяву і про те, що квитків не дають - тож податків не сплачують, і що до людей отак ставляться і речі свої забрати не дають.

— Молодець! Хай працюють.

— Та, знаєш, з розмови при прийнятті заяви я зрозуміла, що ніхто нічого не робитиме. Хоч я і фото з номером автобуса надала, за яким його знайти не важко, і фірму, що брала його в цей день в аренду також. 

— Ще до податкової напиши. А якщо поліція спише заяву, тоді до прокуратури з їх відпискою. 

— Добре, дякую за професійну консультацію, — хоча насправді приємно від того, що йому, здається, сподобалась можливість дати мені пораду, згадати свої знання.

     Так і продовжуємо потроху відновлене спілкування, яке стає все більш дружнім. До податкової я теж написала. А от бігати до прокуратури вже не стала. У сина навчальний рік почався. Та й справ завжди вдосталь. Лишила питання на сумлінні "відповідальних" працівників поліції, бо ж і курортний сезон вже закінчився, пізно когось ловити може бути.

— Ось так спимо, — скидає за якийсь час фото окопу.

— Дякую за довіру! Тім, ти, звісно, тренований, міцний горішок, без сумнівів. Але дозволиш і мені поділитися з тобою деякими професійними знаннями щодо контролю стресу? Ти ж мені допомагав своїми фаховими порадами. Може, ти ще не все знаєш, раптом знадобляться?

      Тимур погоджується. І побратимів теж вчить тому, що йому розповідаю.

— А ось це мій промерзлий за ніч бронежилет, — показує вже взимку. Так би хотіла всіх їх зігріти! Але ж як..

      Але про війну розповідає мало. Загалом наче терпимо. Чоловік же не має жалітися. Вітаємо одне одного з прийдешнім Новим роком, потім Різдвом, Днем Спасибі, бо ж як можна не подякувати Герою за його зусилля для захисту країни? На питання: "Як справи?" Тимур найчастіше ставить "+". А я розумію, що там не багато часу на розмови, тож і того плюсика досить.