Глава 1.

             Кілька років тому познайомилася в інтернеті з чоловіком.

      Впевнений в собі, привабливий, трохи за тридцять. З юридичною освітою і працюває в СБУ, у відділі боротьби з економічними злочинами. З таким поряд має бути як за кам'яною стіною  — є і розум, і можливості, і зв'язки. Його не хвилює, що у мене дитина є. Тож, вже начебто не з числа цапів егоїстичних хлопець. Переводимо спілкування у месенджер. Але далі розповідає історію про особисте, яка просто не вкладається в моїй голові.

          Тимур має доньку двох місяців! 

— То чого ж ти жінку в інтернеті шукаєш? 

      Щиро цього не розумію і його образ в моїй голові одразу вкривається темрявою. Одразу лунає всередині вирок: цей чоловік не для мене! Що за безвідповідальність? Хоч спілкування з ним складалося непогано, здавалося перспективним.

— З її матір'ю ми не мали романтичних стосунків, не планували одружуватись чи жити разом. Коли ми познайомились, вона сказала, що хоче дитину. Коханця і дитину - більше нічого. І я погодився.

"Щось я взагалі в цій історії нічого не розумію" — проноситься в голові.

— Якщо дитині щось треба буде, я допомагатиму. Не з примусу, з доброї волі,  — підкреслює, — а шукаю нормальні стосунки.

— Та, може, все ж таки спробувати краще пізнати матір дитини? Дитина ж є! А раптом і у вас щось складеться. Вона тобі подобалася ж, якщо дитину зробив. То, може, ще чимось сподобається?

       На цьому спілкування з Тимуром і зійшло нанівець. Для мене продовжувати його означало б вдертися на чужу територію. І хоч огорожі та напису: "Приватна власність" там і не було, але і бажання туди рухатись теж.