Глава 11

— А найбільше болить за побратимів загиблих, — змінив тему потім Сергій.

— Розумію, мені теж за всіх наших Героїв, — додала Юлія. Тому і намагаюсь допомогти, кому можу. Розкажеш про своїх?

— Ніби вчора ми їли тушонку разом з однієї банки, — почав чоловік і знов відвернувся і сховав руками очі, які застеляли сльози. — Мені так соромно плакати перед жінкою, — знов промовляв він.

— Все добре, Сергію, не турбуйся про це, — Юлія, як і Оксана, розуміла і приймала його сльози звільнення від дикого болю, що довго вже тримає в собі. — Дякую за довіру, дякую, що відкриваєш мені душу. Повір, ти не перший. Всі живі люди часом потребують змоги поплакати і випустити свій біль. Поваги до себе жоден Герой цим не втратить.

      Година була вже пізня, а Оксана втомлена. 

— Лягай відпочивати, — тихенько порадила подруга, вимкнувши на мить звук телефона, — в Сергія прорив незабаром буде, алкоголь зняв контроль кори, та й накипіло. Я з ним посиджу. Тобі зараз слухати таке не треба, про Андрія свого думай та про сина. Добраніч. —   Оксана, прийнявши пораду, пішла до спальні й сама незчулася, як поринула в сон.

— Вчора ми їли тушонку разом з однієї банки, — знов почав чоловік і знов відвернувся, сховавши руками очі. 

      Він повторював цю фразу багато разів і завжди не міг далі вимовити ані слова через сльози. Юлія ж терпляче слухала. Нагадувала тільки, що сліз не треба соромитись, коли вибачався. В інші моменти необхідно було тільки слухати. Зараз від неї йому найбільше була потрібна мовчазна присутність поряд. Як би не бажала справді повністю розуміти його почуття, але правда в тому, що жоден цивільний, який не бував в тому пеклі війни і не пережив того, ніколи достоту не зрозуміє і не відчує саме так, навіть за найдетальнішою розповіддю.

— Оксана, — згадав потім чоловік.

— Оксана заснула, вона стомлена, — відповіла за неї подруга, — але я з тобою. І ти можеш сказати мені будь-що. Не сумнівайся, я витримаю, мені не вперше з Героями про війну говорити. Я розумію, що бачив ти жахливі речі. Хоч втрачати близьких духом людей завжди тяжко, як би то не відбулося.

— Вчора ми їли тушонку разом з однієї банки, — знов почав Сергій, — а наступного дня той мінометний обстріл..

      Він наважився описувати жахливі криваві картини, що стояли перед очима. Бачив, як побратимів заживо розірвало на частини влучанням мін. Кому ноги і руки виривало з суглобів, а від кого ці міни залишили самі частини тіл, що розліталися навкруги. Це невимовно жахливо і без подробиць. А чоловік пам'ятав і описував все дуже детально. Потім знов казав: "Вчора ми їли тушонку разом з однієї банки" і ховав руками чергові сльози. Проговорював знов і знов аж до ранку. Ніби пісня на повторі десятки разів. Він повторював одне й теж, втративши відлік часу, відпускаючи біль зсередини.

     Важка ніч, але добре, що алкоголь допоміг зважитися відкрити і висловити ці спогади. Добре, що випадок одночасно звів їх обох на зв'язок через Оксану. Навіть Юлія, яка чула вже різні сповіді Героїв, після повернення з пекла, не була впевнена, що в тверезому стані Сергій наважився б комусь про цей біль і жах розповідати. А тим більше жінці. 

         В якийсь момент, вкотре втираючи сльози, чоловік вийшов з того внутрішнього стану і звернув увагу назовні.

— Втомлена ти, — констатував очевидне.

— Не дивно, початок на шосту ранку, — посміхнулася Юлія.

— Справді? Вибач.

— Все добре, Герою. Дякую за довіру. 

— А Оксана?

— Оксана спить.

— І тобі час.

— Не стану сперечатися. Але давай згодом ми з тобою зв'яжемось і ще поспілкуємось? Опрацюємо хоч дистанційно деякі моменти, щоб вони тебе відпустили. Тільки бажано, щоб ти був тверезий, будь ласка.

— Добре, — погодився чоловік. — Дякую що вислухала.

— Завжди будь ласка, Герою.

— Та ніякий я не Герой. Звичайний.

— Звісно, звичайний Герой, як і тисячі інших захисників-добровольців. Я зараз напишу тобі в цей чат свої контакти, напиши мені потім.  І теж постарайся відпочити. Бувай, Сергію.

— Бувай, Юлю.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot