Глава 4

         Оксана регулярно приносила Сергію молоко свіже з села і всякі смаколики, якими пригощали знайомі місцеві жителі. Бо ж їжа лікарняна неабияка. То чого б не порадувати турботою за можливості? Приймав її залюбки.

     Тепер вже могла виводити на прогулянку хоч біля корпусу, і наполягала, щоб ходив до їдальні. Бо фізкультуру лікувальну не призначали з огляду на попередній стан, а рухатись треба. 

      На обід зазвичай шла з малим, не затримуючись. Якщо помічала, що Сергій так і не прийшов, залишала сина над тарілкою і йшла до його палати. Нагадувала чоловіку, відривала від телевізора і змушувала  прийти. 

        Часом Володимир, що довго сидів над їжею, і Сергій, що пізніше приходив,  обідали за одним крайнім столом. Мали час на контакт. Але друзями так і не стали. Сергій наче і приязно ставився до хлопця, але зацікавити не намагався. Володимир його сприймав просто нейтрально. Знав ім'я чоловіка, розумів, що мама допомагає, бо він потребує допомоги, як і батько теж допомагає хлопцям на фронті тим, чого потребують. А бажання до спілкування не виявляв.

         Коли збиралися на прогулянку до лісу, Оксана побігла в свій корпус за грою. Сергій навіть забрав після обіду хлопця до себе в палату очікувати повернення мами. Був тоді вже сам, сусід виїхав, а нового не підселили. Але і та можливість спілкування не вплинула. Сергія не кликали: відстань і навантаження точно були не для його стану.

       "Не його, вочевидь, людина", — розуміла мама мовчазний висновок сина.  

    А от Андрія Володимир вже з нетерпінням чекав у спортзалі і був дуже радий, що в той день за збігом обставин Андрій пішов з ними до лісу.  Ця прогулянка ще більше дозволила потоваришувати хлопцям. І навіть почала змінювати Оксану. 

***

Соррі, дуже завантажені дні, ледь не загубила одну частину)))

Бережіть себе! І наших Героїв!