Глава 1

          Простий сільський хлопець з Запорізької області, що пішов до військкомату від початку повномасштабного ворожого вторгнення. 

     Батьків він не мав вже давно в свої тридцять шість. Молодший брат переїхав до Дніпра, одружився. Він же знайшов дружину в селі. Вищої освіти не мав, працював на виробництві, тож зірок з неба в гаманець не хапав. А син народився в подружжя не простий, виявилася згодом затримка розвитку. Дружина втомилася, прагнула більш комфортного життя. Обираючи працьовитого хлопця, розраховувала, мабуть, на щось інше. Хоч він, наче й намагався робити, що міг. 

        Вона знайшла собі більш заможного торгівця з Запорожжя і перебралась до нього. А Сергій подався у Дніпро до брата, влаштувався там на виробництво. І хоч міста наче на відстані години, але після важкого робочого дня не покатаєшся. Особливо, коли з дитиною бачитися й не дають, бо в новій родині матері планів на його присутність в житті сина нема. Колишня дружина народила згодом ще чотирьох дітей одного за одним, щоб стати матір'ю-героїнею і не працювати. А старшого сина віддала до інтернату.

— Вона і мене йому чужим зробила на відстані, і сама пізніше віддала, хоч ті виплати від держави, за які від початку так трималася, й досі отримує. Тільки сина бачить хіба що на вихідних, а то й не бере додому. Знаєш, я перед війною зібрав грошей і купив синові подарунок - новий недешевий смартфон. Йому вже дев'ять років. Сподівався, хоч так спілкуватися зможемо. А вона собі забрала, йому не дала. Ну що за людина? — Розповідав Сергій Оксані в затінку на лавці навпроти корпусу, перебуваючи на лікуванні в Солоному Лимані. 

   Йому здавалося, що нарешті, повернувшись із пекла на землі, він заслужив на щастя в особі цієї щирої, доброї і неймовірно привабливої жінки. Заледве помітив її з сином в коридорі лікувального корпусу, куди вимушений був прийти на консультацію  лікаря, не зміг відірвати очей. Простежив, куди зайшли на процедури. Там були індивідуальні кабінки для водних процедур. Тож, постукав, питаючи дозволу пригостити хлопчика цукерками, які вчора роздали військовим на честь свята волонтери. Але жінка зрозуміла його найбільше бажання без слів, ледве побачивши очі чоловіка. Навіть не дослухала його.

— Можна, — відповіла Оксана, виходячі за двері в коридор до нього, і обійняла, наче рідного. — Дякую тобі, Герою! Твій внесок в наш кожен новий день неоціненний.

        Вона була абсолютно впевнена в тому, що він потребує моральної підтримки і дружньої компанії, доброти і  людяності — тому і прийшов до неї. Навпроти дверей під стіною якраз була лавка,  як не можна доречна. Бо Герой цей ледве тримався на милицях. Подолати відстань від палати на першому поверсі до ліфта, щоб відвідати лікаря, а потім трохи далі коридором до місця, куди зайшла вона з сином, було йому вкрай важко. Посічені уламками мін обидві ноги боліли нещадно. 

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot