РОЗДІЛ 40.

Кіріан Кросс

— Мамо, привіт. Ти вже приїхала? Рік тебе зустрів? — я відійшов трохи вбік від усієї метушні навколо знімального майданчика й усміхнувся, почувши її голос. — Я теж скучив. Скоро побачимося, просто зараз у мене зйомка, про яку моя помічниця забула мене попередити.

Я навмисно повернув голову й зиркнув на Мел, яка стояла зовсім поруч і після моїх слів одразу зробила таке обличчя, наче не знає, куди себе засунути, аби тільки я перестав на неї дивитися.

— А як тільки ми закінчимо, я обов’язково приїду до тебе й буду тебе обіймати. Все, мамо, цілую. Побачимося.

Я поклав слухавку.

— Все нормально, Рік її зустрів, — сказав я Мел, яка, здається, чекала на звіт не менше за мене.

— Нехай слідкує за Анастейшею. Ти йому сказав?

— Так, сказав. Не хвилюйся, мала, все буде нормально.

Тільки після цього вона нарешті трохи видихнула й побігла кудись до організаторів, бо через свою забудькуватість тепер носилася по майданчику втричі швидше, намагаючись одночасно встигнути всюди. А мене тим часом готували до зйомки, щось поправляли, щось пояснювали, крутили біля мене світло, одяг, грим, а в голові розривалися одразу дві думки, і жодна взагалі не стосувалася того, заради чого я сюди приїхав.

Перша — що мені, бляха, робити з Мел?

Бо після цієї ночі мені хотілося закритися з нею десь у темній кімнаті, викинути ключ і більше нікуди її не випускати. Особливо після того, як ця скажена знову втекла від мене посеред ночі, наче між нами нічого не сталося.

І друга — що за фігня взагалі відбувається з Анастейшею?

Я не хотів навіть допускати думки, що вона справді повернулася лише для того, щоб знову перетворити моє життя на пекло. Один раз у неї це вже чудово вийшло, і повторювати той досвід мені точно не хотілося.

Під час зйомки я декілька разів писав Ріку. Він відповідав, що все нормально: вони з мамою й Анастейшею в торговому центрі, гуляють, п’ють каву, а потім взагалі пішли на шопінг, і тепер він просто тягає за ними пакети. Тож я міг не переживати. Я подякував йому, прекрасно розуміючи, що йому зараз там не дуже солодко, але був страшенно вдячний, що він погодився побути з ними та придивитися до Анастейши.

Мел теж постійно підходила.

— Ну що? Як там?

— Все добре, Рік з ними і постійно мені відписує.

І вона одразу йшла далі, більше нічого не питаючи. Наче в нас із нею взагалі все нормально і цієї ночі вона не горіла в моїх руках так, що я досі, варто лише заплющити очі, бачу її перед собою. Її тіло, розпатлане волосся, її солодкі губи, від яких я просто сходжу з розуму. А вона сьогодні — наче крига. Бігає по майданчику, вирішує якісь питання, щось говорить фотографам, перевіряє в телефоні й поводиться так, наче нічого між нами не відбулося. Як це взагалі можливо?

Я ледве дочекався завершення зйомки, вже збираючись нарешті їхати до мами, коли сталося те, чого я взагалі не очікував. За Мел приїхав її хлопець, ще й разом із  найкращою подругою Ксю.

Автомобіль зупинився неподалік, Ксю першою вискочила назовні, широко усміхнулася й замахала Мел рукою.

— Ми тебе чекаємо! — крикнула вона. — Поїхали вже!

Я перевів погляд із неї на чоловіка в машині, потім на Мел, і в мене всередині щось неприємно стиснулося.

Ну звісно, а чого я, власне, очікував?

Ми приїхали додому майже одночасно. Я — після зйомки, а Рік якраз привіз маму і Анастейшу. Біля під’їзду вона ще раз обійняла маму, поцілувала її в щоку, потім підійшла до мене й сказала, що їй уже треба їхати у справах, але вона дуже вдячна за цей неймовірний день.

А потім знову повернулася до мами й усміхнулася:

— Завтра ми з вами в салон краси, так? Все за планом?

Мама кивнула, а я вирішив зробити вигляд, що все нормально. Після того, що розповіла мені Мел, я вже не міг дивитися на Анастейшу так само спокійно, але й показувати їй, що ми щось підозрюємо, точно не збирався. Тому ми попрощалися, Анастейша поїхала, Рік теж, а ми з мамою нарешті зайшли до квартири.

— Я так за тобою скучив, — сказав я, міцно обіймаючи її. — Ми ж стільки вже не бачились.

— Я теж, синочку.

Я відступив трохи й подивився на неї.

— Ти добре сьогодні провела час?

Мама одразу посміхнулася.

— Це було неймовірно. Я взагалі не розумію, чому так довго до тебе не приїжджала. Ніяка терапія не замінить мені тебе й того, що я можу ось так бути поруч, бачити твоїх друзів, кудись ходити, сміятися, жити нормально. Це зовсім інше. Я навіть думаю, що вже готова закінчувати лікування.

— Мамо, я дуже радий за тебе, але воно й так скоро закінчиться. Буквально кілька місяців залишилося, тож, думаю, тобі треба ще трохи потерпіти. А до мене ти можеш приїжджати хоч кожні вихідні, ти ж знаєш. Тим паче тепер у мене нормальна квартира. Раніше була та маленька і мені навіть нікуди було тебе запросити. А тепер ти можеш бути тут стільки, скільки захочеш.

Вона ще трохи посміхалася, розглядаючи квартиру, а потім раптом стала серйознішою.

— Ти нічого не чув про батька?

У мене одразу зник увесь гарний настрій.

— Ні. І чути не хочу. Після того, що він із нами зробив, після всіх боргів, які залишив, мені взагалі байдуже, де він і що з ним.

Мама важко видихнула.

— Я знаю. Мені досі приходять повідомлення. Подруги дзвонять, розповідають, що нас усі шукають. І його шукають.

— Не треба нас шукати, — різко сказав я, і навіть сам почув, скільки злості було в моєму голосі. — Я тут. У кого є якісь питання — нехай приходять і питають у мене.

Мама одразу підійшла ближче й обійняла мене.

— Синочку, ти в мене найкращий.

Я притиснув її до себе, намагаючись трохи заспокоїтися.

— У мене ще залишилося трохи прикрас, — тихо сказала вона. — І трохи грошей, які я сховала для тебе, але я боюся навіть ними користуватися. Як тільки хтось побачить, що в мене щось є… Я ж його дружина. Вони скажуть, що я повинна віддавати борги твого батька, і в мене просто все заберуть.