РОЗДІЛ 15.

Мелісса Найт

Сьогодні я взяла вихідний. І це, чесно, було найкраще рішення за останні два тижні. Бо сьогодні — той самий день, дівич-вечор моєї неймовірної Ксю. І ми готували його, страшно сказати, всього два тижні, та вчора ми нарешті вибрали стриптизера. Точніше, не просто стриптизера, а дуже гарячого стриптизера, який ще й пообіцяв взяти з собою напарника. І найголовніше — це буде шоу в масках.

В масках, Божечки… Я вже просто уявляю, як ми з Ксю будемо відриватися.

— Дорогенька, ти сьогодні готова? — питає вона, розглядаючи мене з ніг до голови. — Наділа красиву білизну?

Я усміхаюсь.

— Так, звісно. Я добре підготувалась.

І це правда, красива білизна, легка сукня на тоненьких бретельках, я реально сьогодні постаралась.

Ксю опускає погляд нижче і зависає.

— Ну ти могла хоча б сьогодні одягнути щось інше, ніж кросівки?

Я фиркаю.

— Ні. В кросівках мені буде зручно. Я, взагалі-то, повинна контролювати весь дівич-вечір.

Вона одразу закочує очі.

— Мел, не треба нічого контролювати. Ми з тобою вже все зробили. Через годину будуть гості, тож…

Вона простягає мені коктейль.

— …розслабся.

Я беру бокал, а вона легенько торкається своїм.

— Ми зробили неймовірний вечір. Все буде ідеально.

Я роблю ковток і відчуваю, як напруга трохи відпускає.

— І мені подобається, що не буде ніяких сюрпризів, — додаю я. — Ненавиджу сюрпризи. Я знаю, як усе буде, і це прекрасно.

— Ну так, — сміється Ксю. — Танці, музика і найголовніше — наш вихід на сцену зі стриптизерами.

Вона хитро піднімає брову.

— Вдвох, перед усіма і вони в масках.

Я сміюся і роблю ще ковток.

— Все, я вже люблю цей вечір.

Ми дзинькаємось бокалами, і я ловлю себе на думці, що мені це реально потрібно, просто відключити голову і відволіктись.

— Слухай, — кажу я, трохи нахиляючись до неї, — ти взагалі геніально придумала вчора з тим, щоб мене забрав твій наречений.

Вона одразу починає сміятись.

— Аха-ха-ха, ну я не встигала, треба було якось імпровізувати!

— Імпровізувати? — я фиркаю. — Та ти мені цілий спектакль влаштувала!— Ти не уявляєш яке було обличчя у Кіра! — я ледве стримуюсь, щоб не засміятись. — Це було щось!

Я роблю ще ковток і додаю:

— Я сьогодні йому подзвонила, сказала, що беру вихідний, бо в тебе вечір… так він був впевнений, що я вчора настільки класно відпочила з тим «красунчиком», що сьогодні навіть працювати не можу.

Ксю вибухає сміхом.

— І що, він злився?

— Я чула це навіть через трубку, — хмикаю я. — Він просто кипів.

Ксю дивиться на мене уважніше, вже з тією самою хитрою посмішкою.

— Слухай, а ти не думала про нього… ну трохи більше, ніж просто бос?

Я одразу качаю головою.

— Ні. Не думала.

Вона піднімає брову.

— Брешеш.

— Не брешу, — одразу відповідаю я, але сама ж ловлю себе на тому, що трохи поспішила.

Я зітхаю і чесно додаю:

— Ну так… він класний. У нього, блін, нереальне тіло.

Ксю театрально киває.

— О, нарешті правда.

— Але, — одразу продовжую я, — ми навіть нормально спілкуватись не можемо. Які там стосунки? Ми за день сто разів готові один одного вбити.

Я роблю паузу.

— І взагалі… він друг мого брата.

Ксю одразу кривиться.

— Ага… це вже серйозно.

— Там взагалі без шансів, — кажу я впевнено, хоча десь всередині щось неприємно смикається.

Я роблю ще ковток коктейлю, намагаючись від цього відмахнутись.

— Тож ні. Ніякого «більше». Він просто мій бос.

Ще один коктейль — і мій настрій уже помітно поповз вгору. Гості почали підтягуватись, музика грала голосніше, сміх лунав з усіх боків, і цей вечір нарешті став тим самим — легким, живим, без контролю і списків у голові.

Ми проводили вікторини, дуріли, кричали тости, бажали Ксю всього найкращого — любові, терпіння, нервів міцніших за її характер і чоловіка, який витримає це все до кінця життя. І, здається, вона була щаслива. Та в якийсь момент я ловлю себе на думці, що теж починаю розслаблятись. Просто відпускаю все — Кіра, роботу, цей скажений день… і просто живу. Аж поки…

На сцену виносять два стільці, ми з Ксю переглядаємось.

— Це воно! — одночасно кричимо ми, стискаючи руки одна одній.

— СТРИПТИЗЕРИ!!! — верещимо на весь зал.

Включається музика і вони виходять. Два велетні в чорних халатах, які закривають абсолютно все, що тільки можна. Маски, широкі плечі, повільні, впевнені рухи. Боже… Це навіть краще, ніж я уявляла.

Зал просто вибухає. Ми з Ксю піднімаємо руки, махаємо їм, показуючи, що це ми — ті самі дві жертви цього вечора. Я відчуваю, як всередині прокидається щось таке азартне, гаряче, трохи небезпечне.

Ксю не витримує першою, вона хапає одного за руку:

— Я беру цього! Він на мене дивився!

Я закочую очі, але сміюся.

— Та бери вже, ненаситна.

Мені, якщо чесно, байдуже, кого брати, бо вони реально виглядають однаково небезпечними і гарячими. Але мій веде мене до стільця якось… дивно. Не жорстко, впевнено, як я уявляла і я навіть на секунду ловлю себе на думці:

Ей, я замовляла брутального самця, а не це… що це взагалі?

Я сідаю, відкидаюсь трохи назад, закидаю ногу на ногу, намагаючись виглядати так, ніби я тут королева цього шоу. А поруч Ксю вже просто відривається.

— ДАВАЙ! — кричить вона, зриваючи халат зі свого. — БОЖЕ, ЯКИЙ ТИ…

І вона вже водить руками по його м’язах, сміється, пищить, і виглядає так, ніби зараз просто помре від щастя.

Я дивлюсь на неї і думаю:

Окей… треба теж включатись у гру.

— Ну що, красунчику… — кажу я, трохи нахиляючись вперед. — твоя черга.

Я сиджу на цьому стільці, в самому центрі цього божевільного, неймовірного вечора, і мій стриптизер розвертається до мене спиною, навіть не дивлячись у мій бік. Він починає рухатись під музику, і першою переді мною опиняється його дупця, якою він абсолютно безсоромно починає трясти просто перед моїм обличчям. Зал одразу вибухає писком, дівчата кричать, сміються, хтось навіть підскакує зі своїх місць, а я просто дивлюсь на це все і думаю, що, ну окей… це якраз те, заради чого ми тут і зібрались.