РОЗДІЛ 13.

Мелісса Найт

І так, після того позору, який я пережила в свій перший робочий день, пройшло майже два тижні. Два тижні, протягом яких я вела себе просто як ідеальна помічниця. Ну, майже ідеальна… настільки, наскільки це взагалі можливо, коли твій бос — це Кіріан Кросс.

Але, якщо чесно, мотивація в мене була більш ніж серйозна. Мені зовсім не хотілося ходити на роботу, як якийсь “мем у паранджі і лижних окулярах”. І після тієї його «обіцянки» я чомусь не сумніваюсь, що він би це організував без жодних проблем.

А ще… мені зовсім не хотілося більше жартувати з Кіром після того, як Ксю виклала відео. Бо якщо відео зі спарингом з Артемом набрало трохи більше тисячі переглядів — щось типу тисяча двадцять чи десь так… то відео, де Кір валить того двометрового громилу «заради мене», а потім закидає мене на плече і виносить з бару… вже набрало декілька мільйонів.

Декілька… Мільйонів блін!

І тепер усі говорять не про те, який він боєць, його техніку, не про силу, чи коли він зайде у великий спорт. Ні. Тепер усі обговорюють, який він, виявляється, благородний, сильний, «справжній чоловік» і взагалі мало не лицар на білому коні.

І, звісно ж, головне питання інтернету:
«Хто ця дівчина?»
«Що це за таємнича незнайомка?»
«Вони разом?»

А я… я тепер ходжу в кепці, в окулярах і, здається, більше ніколи в житті не одягну ті срані шорти. Бо після того Рік абсолютно спокійним голосом сказав, що якщо ще раз побачить мене в чомусь подібному — просто зачинить вдома. І мій останній курс університету я буду проходити онлайн, під домашнім арештом.

Звісно, я була проти, намагалася з ними сваритися, щось доводила, кричала, обурювалась… Але це було тільки в перший день. Бо далі я просто подивилася на Кіра, згадала той бар, погляд, ту його «ти будеш покарана» — і вирішила, що… ну його нафіг. Жити спокійніше теж іноді непогано.

— Привіт, — кажу я, заходячи в спортзал і одразу знаходячи Ріка поглядом.

Він якраз тренує свою молодшу групу і поруч з ним — Кір. Мій брат — неймовірний тренер. Я це знала завжди, але коли я вперше побачила, як Кір допомагає йому з дітьми… це було дивно. Той самий Кіріан Кросс — брутальний, жорсткий, татуйований, з цим своїм вічно напруженим поглядом, ніби він зараз когось приб’є…стоїть і спокійно нахиляється до якогось малого, підставляє долоню, щоб той бив по ній своїми маленькими кулачками, і ще й щось пояснює йому настільки терпляче, що я просто не вірю своїм очам. Це той самий чоловік, який нещодавно в барі ледь не вбив людину?

Я навіть не думаю — просто дістаю телефон і починаю знімати. Може, він мені не дозволить це викласти, або взагалі рознесе мене за це. Але я точно знаю одне — це я збережу навіть якщо тільки для себе, бо… це занадто справжнє, щоб це втратити.

— О, який ти, — кидаю я, підходячи ближче, дивлячись прямо на нього. — Та ти, виявляється, ще й дуже уважний.

Він навіть не одразу дивиться на мене. Тільки коротко піднімає очі, і в його погляді щось таке… спокійне, але з тим самим звичним холодком.

— Не перебільшуй, Мел, — буркає він. — Сьогодні в нас купа справ.

Я закочую очі, але всередині чомусь посміхаюся. Ну звісно Кір і компліменти — це щось з розряду фантастики. Не вміє він їх приймати, давати теж мабуть не вміє.

— Сьогодні буде два спаринги, — додає він вже більш серйозно. — І ти повинна будеш знімати все.

Я киваю, автоматично вже в голові прокручуючи, які ракурси, які переходи, що можна витягнути з цього по контенту.

— Я сподіваюсь, ти взяла з собою нормальний одяг, — кидає він, і я відразу відчуваю, як в мене піднімається температура. — Бо як в минулий раз я не хочу.

Я сміюся і червонію одночасно.

— Ні, все буде добре, Кір, — кажу я, відводячи погляд. — Я все пам’ятаю.

О так, я пам’ятаю. І ще, мабуть, довго не забуду.

В зал заходить його перший спаринг-партнер, і я вирішую не заважати — розвертаюся і йду до кавового автомата. Поки вони розминаються, я роблю кілька ковтків гарячої кави, відчуваючи, як хоч трохи приходжу до тями. Бо, якщо чесно… я півночі сиділа і редагувала відео, писала тексти, продумувала подачу, оформлювала його сторінки. І це, бляха, займає стільки часу, що я вже починаю підозрювати, що або я не людина, або я скоро помру без сну. 

Як це, взагалі, поєднувати з навчанням?

І розумію, наскільки мені пощастило, що зараз літо, бо якби це все було під час навчання… я б вже, мабуть, лежала десь під цим же рингом і молилась, щоб мене не чіпали.

Дзвінок від Ксю вириває мене з думок, і я одразу беру слухавку.

— Ну що, дорогенька, ти вже готова? — її голос звучить так, ніби вона вже випила перший коктейль без мене.

Я посміхаюся.

— Звісно, готова.

— От і добре, — вона сміється. — Бо сьогодні в нас буде неймовірний вечір. Я заїду за тобою в шість.

— Домовились.

Я кладу слухавку і, ще посміхаючись, розвертаюсь та врізаюсь прямо в Кіра. Він стоїть настільки близько, що я буквально впираюсь у нього всім тілом, а на його обличчі — чисте, щире здивування, якого я в нього, здається, ще не бачила.

Я лякаюсь і звісно ж, в той самий момент стакан вислизає з моїх рук. Все відбувається за секунду. Гаряча кава летить вниз, прямо йому на шорти і… саме туди. Ой ні…

— Упс… — тихо кажу я, вже розуміючи масштаб катастрофи.

— Мел! — він різко відтягує шорти від тіла, кривлячись. — Ти мене вбити вирішила?!

Він смикається, намагається хоч якось врятувати ситуацію, а я стою, як вкопана, і тільки дивлюсь… саме туди, куди дивитись зараз взагалі не треба.

— Чесне слово, ти мені наче мстишся за щось! — продовжує він, вже майже гарчачи.

— Я… я не спеціально! — я миттєво приходжу до тями і починаю метушитися, намагаючись щось витерти. — Зачекай, я зараз…

— Не чіпай мене! — різко відштовхує він мої руки. — Ти мені найголовніше припалила!

І, не дивлячись більше на мене, він розвертається і швидко йде в сторону роздягальні.