РОЗДІЛ 12.

Кіріан Кросс

— Вона ще та штучка, — каже Артем, киваючи кудись убік і з посмішкою роблячи ковток пива. — Любить увагу чоловіків, я бачу.

Я автоматично повертаю голову в той бік, куди він дивиться… і в наступну секунду вже не можу відвести очей. Мел заходить у бар в якихось абсолютно відвертих шмотках, які ледве щось прикривають, і я на мить просто зависаю, намагаючись зрозуміти, це вона серйозно чи це знову якийсь її геніальний план.

Бляха… вона що, реально мене переслідує? Я фиркаю і відвертаюсь, роблячи вигляд, що мене це взагалі не хвилює.

— Слухай, не знаю, — кажу я, ніби між іншим. — Це сестра Ріка.

Артем піднімає брову.

— Так я пам’ятаю, що в нього є молодша сестра… але це вона?

— Так, так, — швидко додаю я, трохи різкіше, ніж хотів. — Це вона. Просто… виросла.

І, блін, як виросла.

— Та я бачив твою реакцію, — сміється Артем, навіть не намагаючись це приховати. — Чувак, якщо ти будеш так дивитись на сестру Ріка, є великий шанс, що він тобі відірве і голову, і все, що нижче пояса.

Я роблю великий ковток пива, ніби це мене врятує.

— Бляха, ти бачив? — тихо кажу я, нахиляючись до нього.

— Ну… — він сміється. — Було складно не побачити.

Я закочую очі і відкидаюсь на спинку стільця.

— Але ти ж реально розумієш, що так не можна, — вже серйозніше додає він. — Або ти до неї серйозно підкатуєш, або ти тримаєшся подалі. Це ж кодекс, чувак.

Я стискаю щелепу. Кодекс… звісно, кодекс. Дуже вчасно, але що мені з цим робити.

— Та знаю я, — бурчу. — І я не хочу її.

І сам собі не вірю.

— Просто вона мене бісить, — додаю швидше. — Чого вона взагалі приперлась саме сюди?

Артем трохи нахиляється, дивиться мені через плече і тихо хмикає.

— З таким виглядом вона точно принесе тобі ще проблем.

Наче в мене їх і так мало… І саме в цей момент телефон вібрує. Я дивлюсь на екран, повідомлення від Мел. Відео файл.

Я посміхаюсь краєм губ.

— О, дивись… зате працює.

Відкриваю файл і буквально з перших секунд розумію — вона реально зробила гарну роботу. Кадри, монтаж, музика — все чіпляє. Артем нахиляється ближче, дивиться разом зі мною.

— Та вона крута, — киває він. — Мені подобається.

Я нічого не відповідаю, просто ще раз переглядаю шматок.

— Можна я викладу це у себе? — питає він. 

— Якщо я не вмовлю тебе викласти і відмітити  мою сторінку, Мел мене з’їсть, — хмикаю я.

Артем сміється.

— Ну тоді я точно викладу. Ми ж не будемо робити тобі проблем від цієї дівчини, яка так старається.

Я на секунду знову переводжу погляд у зал. Вона сидить за кілька столиків від нас, сміється зі своєю подругою, щось активно розповідає, жестикулює, і виглядає так… живо, що я ловлю себе на тому, що дивлюсь довше, ніж потрібно.

Ні. Ні, ні, ні. Це погана ідея.

Я різко повертаюсь до Артема, ми знову говоримо про спаринг, про відео, він уже щось викладає, відмічає, і на секунду все стає нормально і контрольовано. Рівно до того моменту, як Артем, який сидить лицем до залу, раптом хмикає і дивиться кудись за мене.

— О, друже… — каже він із тією самою посмішкою, яка мені вже не подобається. — Схоже, в нас сьогодні буде дуже веселий вечір.

Я навіть не обертаюсь.

— Що ще?

— Твоя Мел… — він робить паузу, явно насолоджуючись моментом, — знову знайшла проблеми на свою дупцю.

Я розвертаюсь і бачу, як до Мел підходить якийсь двометровий громила.

Ну тільки не це…

Я повільно видихаю і вже відчуваю, як всередині починає закипати те саме, що не вийшло випустити на рингу.

— Хоча… — кажу я, піднімаючись. — Може, це навіть добре, треба випустити пар.

Артем криво усміхається і теж підводиться.

— Ідеально, — каже він. — У нас якраз сьогодні залишилось багато сил, спаринг не відпрацювали ж.

Ми переглядаємось, і цього достатньо, без зайвих слів в один крок виходимо з-за столика і йдемо в бік бару. І саме в той час цей ідіот вирішує зробити свій “геніальний” хід. Він просто бере Мел… і закидає собі на плече. Коктейлі вилітають з її рук, скло дзвенить об підлогу, вона щось кричить, але цьому придурку, схоже, вже все одно — він вирішив, що сьогодні він головний герой.

Я підходжу ближче і спокійно кажу:

— Ох, як некрасиво… без згоди дівчини хапати її на руки.

Мел піднімає голову, дивиться на мене і замість того, щоб попросити допомоги, радісно кричить:

— Кір, привіт!

Наче вона там просто… відпочиває. Я на секунду зависаю. Серйозно? А вона, звисаючи в нього на плечі, ще й розвертається до подружки і кричить:

— Знімай!

І в цей момент вона виглядає… щасливою. От же ж…ненормальна. Хоча мені вже все одно. Мені потрібно випустити пар, весь цей день і всі її витівки. А цей громила — просто ідеальна мішень.

Я дивлюсь на Артема, він киває. Все…понеслась. Я заходжу ближче і без попередження пробиваю йому лоу-кік під коліно. Він навіть не встигає зрозуміти, що сталося, його корпус просідає, і в той же момент Мел злітає з його плеча — прямо в руки Артема, який ловить її так, ніби ми це репетирували.

А я роблю крок вперед.

— Не можна, — кажу тихо, але так, щоб він почув, — ображати дівчину і нав’язувати їй свої правила.

Він ричить, намагається підвестись.

— Ти хто такий?! Вона моя, не віддам!

Я усміхаюсь.

— Ні, чувак. Ти запізнився.

Роблю ще крок.

— Вона моя… працівниця.

І в наступну секунду я вже не говорю, а б’ю в щелепу — коротко і жорстко. Другий удар — в піддих, щоб вибити повітря, ще один лоу-кік, щоб він не стояв і контрольний знизу. Він валиться на підлогу, як мішок з лайном, і більше він не герой цього вечора.

Я навіть не дивлюсь на нього, розвертаюсь до Артема. Мел все ще в нього на руках, з величезними очима, але для Артема це взагалі не проблема — він вищий за мене на дві голови, йому я дивлюсь навіть подобається тримати мою маленьку проблему.

Він без слів передає її мені. Я підхоплюю і кидаю її  собі на плече.