РОЗДІЛ 11.

Мелісса Найт

Мел, ти професіонал, просто заспокойся. Заради контенту ти готова на все. Якщо треба — ти в одних трусах будеш знімати ці бої, повзати по підлозі, стояти рачки, лізти куди завгодно, тільки щоб отримати той самий  ідеальний кадр. Ти зробиш із нього зірку і доведеш, що ти можеш усе.

Я повторюю це собі раз за разом, як заклинання, ніби якщо скажу достатньо разів — воно стане правдою. Бо те, що тільки що сталося… це ж нічого, правда? Ну і що? Ну поржали з мене чоловіки в залі, коли в мене тріснули джинси просто на дупі. Ну і що? Нічого страшного. У мене, між іншим, дуже красива дупця.

Я фиркаю сама з себе, дістаю телефон і швидко пишу Ксю:

«Ти мені дуже потрібна. Прямо зараз. І, будь ласка, візьми щось із одягу, бо в мене катастрофа».

Вона відповідає майже одразу:

«ЯКА КАТАСТРОФА?»

Я закочую очі й друкую:

«Приїдеш — побачиш, але мені треба переодягтись. І забери мене звідси».

«Вилітаю. Нам якраз треба обговорити дівич-вечір».

І вже через двадцять хвилин я сиджу на задньому сидінні її машини, загорнута в ту величезну футболку Кіра, яка на мені виглядає як мішок… або як сукня, яке пережила апокаліпсис.

Ксю обертається до мене, дивиться кілька секунд — і починає ржати.

— Ти де так одяглась? — видає вона крізь сміх. — Це якийсь флешмоб? Чи завдання нового боса? Чого ти виглядаєш, ніби одяглась на смітнику?

— Дуже смішно, — бурчу я. — Ми з тобою сьогодні вже бачились, і тобі мій вигляд був нормальний.

— Так, — киває вона, не стримуючи посмішки, — але тоді поверх нього не було цієї жахливої старої футболки до колін.

Я не витримую і теж починаю сміятись.

— Давай, показуй, що ти мені привезла, — кажу я, вже тягнучись до пакета. — Бо я в цьому… — смикаю край футболки, — довго не витримаю.

Я піднімаюся трохи, стягую з себе цю величезну футболку, повертаюся спиною до Ксю і починаю знімати джинси прямо на задньому сидінні. І рівно в цей момент вона бачить мою дупу і просто складається навпіл від сміху.

— Аха-ха-ха! — вона б’ється руками об кермо. — Я не можу! Просто не можу! Тримайте мене! Оце твоя катастрофа?!

Я закочую очі, але сама вже ржу.

— І як ти, — продовжує вона, витираючи сльози, — взагалі вийшла з того спортзалу живою? Там же купа чоловіків на тестостероні!

— В мене там брат працює, — фиркаю я, нарешті стягуючи джинси.

— А-а-а… — протягує вона. — Ну тоді йому, напевно, було найважче.

— Та нормально все, — бурчу я. — У мене сьогодні просто… неймовірний день.

Я дістаю з пакета шорти — і завмираю.

— Це що? — дивлюсь на неї.

— Шорти, — невинно каже вона.

— Це не шорти. Це… це проблеми на мою дупу.

Я кручу їх у руках, дивлюсь на майку… і розумію, що там взагалі нічого не прикривається.

— Ксю, — повільно кажу я, — ти могла взяти щось більш… закрите?

— Ні, — одразу відповідає вона.

— Я серйозно, — зітхаю я. — Я в своїх рваних джинсах виглядатиму скромніше, ніж у цьому.

— Та перестань, — сміється вона. — Одягай, іншого немає.

— В мене там зараз усе повипадає!

— Ну і нехай, — підморгує вона. — Ти ж казала, що в тебе красива дупця.

Я зависаю на секунду… і починаю сміятись.

— Добре, — здаюсь я, натягуючи ці мікрошорти і майку. — Але кофта залишається.

— Ні, — одразу каже вона. — З кофтою це не працює.

— Мені байдуже, я в ній піду.

— Мел!

— Ксю!

Ми дивимось одна на одну… і одночасно починаємо ржати.

— Все, — махає вона рукою. — Поїхали в бар.

— В бар? — перепитую я.

— Я хочу показати тобі місце для дівич-вечора.

Я відкидаюсь на сидіння, видихаю і закриваю очі.

— Знаєш що… — тихо кажу я. — Декілька коктейлів мені сьогодні точно не завадять.

Я відкриваю очі, дивлюсь у вікно і посміхаюсь сама собі.

— Бо день у мене був… просто незабутній.

Поки ми їхали, я практично не піднімала очей від телефону. Я монтувала відео прямо на ходу, пальці бігали по екрану швидше, ніж думки в голові, бо мені було принципово важливо, щоб цей день, після всього того трешу, який зі мною сьогодні стався, не пішов в нікуди. Я зробила занадто багато, щоб просто здатися через якісь там… джинси. Ні, дякую.

Я вирівнювала кадри, обрізала зайве, підбирала музику, і всередині мене вже починало з’являтися те саме відчуття, коли ти розумієш — ось воно, виходить. Ми вже під’їхали до бару, коли я майже доробила. Я навіть не дивилась по сторонах, просто йшла за Ксю, не відриваючись від екрану, а вона час від часу бурчала:

— Мел, підніми ногу… Мел, ти зараз вріжешся… Мел!

— Мені треба доробити, — бурчу я, навіть не піднімаючи голови. — Я повинна скинути це Кіру. 

Як я дійшла до столика — я взагалі не пам’ятаю. Як Ксю відійшла — теж, але от момент, коли вона повернулась, я пропустити не змогла. Вона голосно цокнула бокалом об стіл переді мною.

— Якщо ти зараз це не вип’єш, — сказала вона, дивлячись прямо на мене, — я з тобою не розмовлятиму.

Я підняла голову, подивилась на неї, і мене просто пробило на сміх.

— Ти моя найкраща подруга, — кажу я, тягнучись до неї і цілуючи в щоку.

Я роблю кілька великих ковтків, відчуваю, як алкоголь приємно обпікає всередині, і повертаюсь до телефону. Ще хвилина і я видихаю.

— Все.

Я одразу пишу Кіру:

«Відео готове. Запитай у Артема — він викладе і відмітить нас, чи ми викладемо і відмітимо його?»

Відправляю, кидаю телефон на стіл і тільки тепер повністю повертаюсь до Ксю. Наступні пів години пролітають, як одна хвилина. Ми обговорюємо її дівич-вечір, варіанти, музику, і вона настільки світиться від щастя, що я ловлю себе на думці — мені навіть трохи заздрісно, моя маленька мрія, знайти свого чоловіка з яким хочеш прожити життя.

А потім вона видає:

— До речі, я хочу, щоб ти вибрала стриптизера.

Я піднімаю брову.

— Серйозно?

— Абсолютно.

Я відкидаюсь на спинку стільця і посміхаюсь.