РОЗДІЛ 3.

Мелісса Найт

Сучий син. Ненавиджу тебе. Ненавиджу!

В мене в голові тільки ці слова, поки я стою, витираю своє мокре волосся і намагаюся хоч якось привести себе до тями. Мій бюстгальтер, здається, ввібрав у себе половину тієї калюжі, і я тихенько намагаюся зробити так, щоб він хоча б трохи перестав капати.

Просто ідеально, злюся я на цей сраний день, але при цьому я все одно слухаю розмову Ріка і Кіра. І, блін… це стає цікаво, бо це ж соцмережі, маркетинг, реклама, і це моя спеціалізація в університеті, то може в мене все ж таки буде моя практика. Але…Він же бідний, як церковна миша. Що з нього взяти? Я що, буду з ним безкоштовно возитися?

Поки я стою і прокручую це все в голові, вони вже майже сваряться.

— Тобі потрібен спеціаліст, — каже Рік. — Тобі потрібен той, хто буде ходити за тобою і знімати все це.

Кір різко розвертається до нього.

— Я мало того, що не хочу це робити, ще й якогось дебіла терпіти, який буде за мною бігати і тикати мені камеру в лице… і не тільки в лице. Нафіга воно мені потрібно?

Я мимоволі хмикаю. Ну, логіка в нього є.

— Тому що тобі треба змінити своє життя, — відрізає Рік. — Скільки можна тут сидіти?

Я піднімаю на нього погляд і от зараз він вже не жартує.

— Я розумію, що ти втратив усе. Ти звик, що ти головний, що в тебе все є, золотий хлопчик, але ж ти розумієш, що ти на нулі. Твої батьки банкроти, немає нічого, все під арештом.

Я завмираю, Рік б'є його у найболючіше, це на нього не схоже.

— А що мені робити?! — різко вибухає Кір. — Я навіть не знаю, де мій батько! Зате я дуже добре знаю інше: якщо я вилізу в соцмережі — мене просто розірвуть ті кому він ще нашкодив чи обманув.

Його голос стає жорстким, неприємно різким.

— Кому потрібен такий боєць, у якого скандалів більше, ніж інформації про кар’єру? Ти ж розумієш, що я не просто так ховаюся. Ми не знаємо, що буде, якщо я з’явлюся в ефірі. Якщо я хоч одну фотку срану викладу.

Я стою і слухаю, а в голові починає складатися зовсім інша картина.

— Я знаю, — тихіше каже Рік. — Але якщо ти не спробуєш, нічого не зміниться. Ти що, до пенсії тут будеш підлогу мити? А далі що? Куди підеш? У банду? Чи просто будеш бухати?

Я ковтаю, бо це вже не просто розмова. Це… боляче. І я раптом розумію, що Кір — не просто той самий золотий хлопчик який був колись. Я взагалі не знаю, чому він дружив з моїм братом. Ми — звичайна сім’я. Я, Рік і тато. Ніяких грошей, просто спорт і виживання. Може, він приходив сюди, щоб відпочити від своєї шаленої сімейки, а може, просто любив тренуватися. Не знаю, але коли його батьки все втратили… так, я чула, Рік казав, що він став жити тут. І от зараз я дивлюся на нього, та бачу не просто мудака з мотоциклом, а людину, яка реально загрузла.

І в цей момент у мене в голові щось клацає. Я видихаю і кажу:

— Я можу тобі допомогти з соцмережами.

— Тільки мені потрібна довідка, що я проходжу літню практику саме з тобою по своїй спеціалізації, — кажу я впевнено, ніби виступаю не перед двома впертими чоловіками в спортзалі, а на якихось дебатах, виборах чи презентації.

Я навіть сама відчуваю, як входжу в образ, серйозний рекламщик, майбутнє країни. Ну або хоча б свого диплома.

— Яка довідка? — одразу реагує Кір. — Ти про що взагалі? Хто ти така? І з чого це я маю брати тебе на роботу? І, головне, чим я тобі буду платити?

О, пішло. Я вже відкриваю рот, але Рік швидше.

— А це ідея, — каже він, і я навіть бачу, як у нього в голові починає складатися пазл. — Мел реальний рекламщик і до речі, сьогодні не отримала роботу.

Я одразу підхоплюю:

— Так, не отримала. І це через тебе, тож ти мені винен.

Я дивлюся прямо на Кіра і не кліпаю.

— Мало того, — продовжує він, навіть не звертаючи уваги на мій погляд, — мені три місяці треба лізти в ці срані соцмережі, терпіти, що за мною хтось буде бігати з камерою, щоб мені підписали контракт. Так ти ще пропонуєш, щоб це була вона? Серйозно? Я навіть послати її нормально не зможу, вона ж твоя сестра.

Я стискаю губи. Ах ти…

Рік тільки знизує плечима:

— У ваші робочі стосунки я лізти не буду, обіцяю, але з довідкою допомогти зможу. Я поговорю з директором клубу. Якщо ти отримаєш контракт і виступиш від нашого клубу — йому це вигідно. Тому я думаю він дасть довідку, щоб Мел стала твоїм особистим помічником по соцмережах і допомагала тобі отримати контракт.

В мене всередині щось різко включається.

— Так, так, це дуже хороша ідея, — швидко кажу я, навіть не даючи Кіру вставити слово. — Але це потрібно мені буквально сьогодні. Бо якщо завтра я не привезу цю довідку в університет, я не отримаю стипендію.

— Ні, ні, ні! — майже кричить Кір. — Я на це підписуватися не буду. Ні. Це ще гірше, ніж просто якийсь мудак з камерою. Я не хочу… не буду, я краще до пенсії буду мити підлогу.

Я дивлюся на нього і розумію, що по-хорошому він не погодиться. Отже…Я роблю крок до нього і підходжу майже впритул. Тикаю пальцем йому в груди і тільки зараз помічаю, що він вже без куртки. На ньому лише тонка футболка з низьким вирізом. Я бачу його ключиці, накачані руки, татуйовану шию, і в цей момент мій мозок просто бере і відключається. Бо замість нормальної думки в мене з’являється тільки одна: його хочеться… трошки лизнути.

Так…Стоп! Що?! Це ж Кір, я його терпіти не можу. Я різко повертаю себе в реальність, буквально силою збираю думки в купу і дивлюся йому прямо в очі.

— Кір, — кажу вже чітко і твердо, — в тебе нема вибору і ти мені винен.

Я навіть не відводжу погляд.

— І я обіцяю, що до кінця літа я зроблю з тебе не просто відомого бійця.

Я роблю паузу і добиваю своєю впевненістю:

— Я зроблю з тебе такого чемпіона, в якого закохається вся країна.

— Ти згоден?