Глава 31

Той самий вечір
Дарина
Я сиділа в печері й намагалася домовитися з вовчицею. Так-так, домовитися. Інакше вона не хотіла допомагати
-Пам'ятай, ти з вовчицею мусиш бути одним цілим, інакше ви не витримаєте обидві», - промовила вкотре Вілма. Що-що, а за довбати вона вміла. Не дивуюся навіть що за стільки століть вона примудрилася здобути повагу всіх правлячих альф - Тут найголовніше кон... -вона різко замовкла, від чого я розплющила очі і побачила її зігнутою на підлозі
-Вілмо-смикнулася була до неї, але вона підняла руку
-Не відволікайся -прохрипіла вона, поступово піднімаючись на ноги - Я попереджу Олександра, а ти продовжуй медитувати -хриплячи, говорила вона і, похитуючись, попрямувала до виходу. Вовчиця всередині напружено простежила за нею. Я ж постаралася зв'язатися з Діном. Через п'ять хвилин він відгукнувся
- «Що у вас відбувається?» - запитала я його, прислухаючись до того, що коїлося зовні
-«Лікани» - єдине що промовив він.
Я на це нічого не відповіла, а лише заплющила очі і взялася до справи. Треба встигнути до того, як ця ненормальна всіх уб'є. Ззаду почулися тихі кроки, від чого я заричала
-Це я, Вілма - ослаблено промовила вона. Відповіддю їй послужила тиша. Перше що я відчула, так це що сонце торкалося обличчя, від чого я різко розплющила очі. Навколо мене була галявина. Та сама, з трояндами
-Рада бачити тебе, Даріанно, - промовив голос за спиною, на що я різко озирнулася. Переді мною стояла дівчина. Сріблясте волосся, бліда шкіра, біла сукня, що зливалася з нею як друга шкіра.
-Хто ти? -запитала я її
-Я це ти-посміхнулася вона -Я уособлення усіх істинних альф. Я пам'ятаю кожного. І кожному допомагаю знайти те, чого він хоче. Дивно, як ти схожа на свою матір
-Ви знали мою матір?
-Звісно знаю -посміхнулася вона -і не потрібно говорити про неї в минулому часі. Адже вона жива
-Але чому...-вона не дала договорити
-Валері дружина істинного альфи, вона його джерело. Бачиш, коли істинний альфа входить у повну силу, вона може бути для нього небезпечною. Тому я створила для нього вартових. І не простих, а тих, хто завжди буде поруч із ним
-Істинна пара і близький -промовила я - Не важливо друг то чи брат -на що вона посміхнулася
-Саме так- відповіла вона і з-за її спини я побачила тінь. Яка стрімко наближалася
-Тут небезпечно -промовила я, але дівчина не зрушила з місця
-Не хвилюйся. Вона не заподіє шкоди - відповіла вона і переді мною з'явилася моя вовчиця? Шерсть темна як ніч, зі срібними кінчиками. Але очі світилися срібним світінням із червоним обідком навколо зіниці. Я підійшла до неї і простягнула руку, на що та фиркнула. Але морду простягнула. Я торкнулася її. Шерсть дуже м'яка. Як раптом ми почули слова
«Я, Олександр Ветлицький, альфа зграї Нічних вовків передаю свою силу істинного альфи своїй доньці Даріанні»
«Я, Валерія Ветлицька, Луна зграї Нічних вовків передаю розділену зі мною силу істинної альфи своїй доньці Даріанні», - одночасно пролунали голоси тата й мами...
Відповідь знайшлася дуже швидко
-«Я, Даріанна Ветлицька, дочка альфи і луни зграї Нічних вовків, приймаю силу істинної альфи», -прошепотіла я і вмить ми зустрілися з вовчицею очима. Яскравий спалах і я відкрила очі в печері.
-Дарино, - пролунав голос праворуч. І я різко повернула морду рикнувши. Очі Вілми були наповнені шоком - Альфа - промовила вона, схиливши голову. Я рушила повз неї до виходу. Напрочуд ми з вовчицею були одним цілим, хоч я й не думала, що вона все таки захоче цього. Прибігши до шипів, я почала лавірувати між ними, пробираючись до підйому з ущелини. Дикі хоч і дикі, але не дурні. Зробили вилаз наверх, щоб ходити на полювання. Вискочивши на урвище, прислухалася. Попереду чулися рики і звук бійки. Приховавши запах, я рвонула туди. Наблизившись туди, я почула голоси
-Нерозумно ти вчинив, Алекс - пророкотав голос. Сховавшись між деревами, я почала прислухатися - Знаєш, а віддай ти мені силу, багато хто зараз би залишився живим - промовляв монстр, прямуючи до батька. Той ледве стояв на лапах, а з боків капала кров. Я глянула в бік. Мама лежала на землі непритомна, але дихала. Діна, як і решту, тримали лікани. А Олена прямувала до тата - Якби не ця драна сука - вона штовхнула маму лапою, тато заричав, а в мені здіймалася агресія -То все було б інакше -вона виставила перед собою лапу, на якій подовжилися пазурі - А тепер ти помреш - хижо посміхнулася паща -Перший - і рушила до батька, але не дійшла. Я рикнула з такою міццю, що лікани вмить завмерли, випустивши при цьому всіх своїх жертв -Якого хріна? - здивовано обернулася Олена, шукаючи поглядом того, хто посмів її перервати.

Алан
Складно. Особливо коли ворог виявився сильнішим у кілька разів. Поки я відбивався від одного, до мене підкрадався другий. Щойно я відкинув від себе першого, у мою шию вчепилися ікла, але так само швидко зникли. Я озирнувся подивитися і побачив чорного вовка, який одним захопленням переламав шию ліканові. На мене подивилися знайомі очі. А я завис
-« Алане, не спати»-рявкнув у голові голос батька, від чого я сіпнувся, а сам батько опинився поруч, а вовк попереду мене щось йому кивнув і зірвався вперед-« Давай швидше, треба знайти маму»-промовив він і зірвався слідом. Я так само не став відставати. Пробігши кілька метрів обидва перевертні завмерли, а до мене донісся голос
-Що з тобою сталося?-пролунав ніжний жіночий голос, а чорний вовк прийняв людську іпостась. Переді мною стояв Олександр Ветлицький.
-Що зі мною сталося? -сміючись промовила темна жінка - Зі мною трапилася ти -ми почали потихеньку рухатися туди, поступово оточуючи. Позаду нас приєдналися хлопці - Не вдавай, що не розумієш - гаркнула та, а біловолоса жінка зробила крок назад - Боїшся мене? -примружилася
-Остерігаюся - відповіла біловолоса, я придивився і зрозумів, що це Валерія
-Знаєш, але ж якби тоді, ти не з'явилася в його житті, все було б інакше - продовжила інша - Я все життя намагалася бути для нього найкращою кандидаткою в пари. Але тут з'явилася ти - рикнула вона - І він одразу ж оголосив усім, що знайшов свою пару і незабаром її представить. Ти зруйнувала моє життя, тварюко. Через тебе це все-кричала вона - Краще б ти тоді здохла-закричала і хотіла рушити на біловолосу, але її зупинили
-Досить Олена - рикнув збоку голос Ветлицького
-Ти? - не вірячи запитала вона
-Я - відповів він, встаючи попереду Валерії, яка так само перебувала в шоці. Але після взяла себе в руки і в очах я побачив ледве приховувану радість.
-Але ти ж... - не могла сформулювати думку темна
-Що я? - здивувався чоловік - А, напевно, мав би бути мертвий - почав знущатися він - Ну, як бачиш - промовив він, розставивши руки в боки, і почав крутитися навколо. Повернувшись обличчям до своєї пари, хитро підморгнув і знову подивився на Олену - А, вибач, ти сподівалася, що, скинувши мене в ущелину, вб'єш і отримаєш силу? -протягнув він. Ми всі уважно спостерігали за цією виставою.
-Я все життя намагалася бути тобі ідеальною Луною, а ти вибрав її - проістерила вона
-І завжди виберу - відповів Олександр - Ти ніколи не була моєю істинною Олено, і завжди знала, що рано чи пізно я її знайду - відповів він -Тобі була важлива лише сила - продовжив чоловік, а ми почали оточувати жінку - І ти вирішила, що, вбивши мене, ти її знайдеш. Помилилася дорогенька. Її можна отримати тільки якщо б я сам її віддав
Олена сиділа і зацьковано на нього дивилася, але через секунду її погляд змінився.
-Ти мені її і віддаси зараз -промовила вона, гидко посміхаючись -Діне-гаркнула вона і за мить біля горла Валерії опинився ніж. Олександр прижмурив очі, оцінюючи небезпеку, але за мить розслабився.. А я намагався достукатися до Діна
-«Дін, твою матір, ти що коїш» -проричав я
-«Не нервуй братику» - глузливо протягнув він - «Усе за планом альфи» - відповів він. Якого нафіг альфи. Я звернув увагу на батька, який про щось кивнув їм. Раптово пролунав голос батька моєї пари
-Що ж, раз ти так хочеш, - промовив Сашко, - Я, Олександр Ветлицький, альфа зграї Нічних вовків, передаю свою силу істинного альфи -він зробив паузу, після чого видихнув слова-своїй дочці Даріанні,- після останнього слова мітка на моїй шиї запульсувала, а Дін забрав ніж від горла Валерії...
-НІ-завила темна-ДІНЕ-рявкнула вона і застигла
-Ти завжди була розумна Олена -промовив Дін -Але останнім часом твоя розумова здатність вражає
Вона йому на це нічого не відповіла, але через секунду на нас дивилося червоне око. А після постав натуральний монстр. Гібрид лікана і вовка
-Я сподіваюся Дарина поквапитися - почув я Діна, і ледь ухилився від лікана, що летів на мене. Зараз їх було набагато більше. Сили були під кінець. У якийсь момент я відволікся і лікан притиснув мене до стовбура дерева. Краєм ока помітив, що не тільки мене. Попереду стояв Алекс, а по його шерсті стікала кров.
-Нерозумно ти вчинив, Алексе - пророкотав голос. А я відчув чиюсь присутність - Знаєш, але ж віддай ти мені силу, багато хто зараз би залишився живим - промовляв монстр, прямуючи до Алекса. - Якби не ця драна сука - вона штовхнула Валері лапою, Алекс рикнув, а в мені здіймалася невідома агресія - То все було б інакше - вона виставила перед собою лапу, на якій подовжилися пазурі - А тепер ти помреш - хижо посміхнулася паща-Перший - і рушила до мети, але її зупинило ричання. І таке потужне, що по спині пройшлася ряб. А лікани завмерли, і випустили нас із захоплення - Якого хріна? - здивовано обернулася Олена, шукаючи поглядом того, хто посмів її перервати.
З темряви лісу з'явилися спочатку срібні очі з червоним обідком, в яких буяла сила та агресія, а після з'явився вовк. Більший за нас. Набагато. Шерсть чорна, що при світлі місяця переливається сріблом. Вовк усередині мене завозився. Дарина. Не було сумнівів, що це вона. Плавною ходою ступала травою і скалила свою пащу. А міццю від неї віяло. Лікани вмить опустили морди і з-під вій почали за цим спостерігати. Алекс підійшов до пари й підняв її.