Глава 30

День битви
Алан
Що я можу сказати. Напад був несподівано очікуваним. Тільки-но на зграї опустилася ніч, як лікани вийшли на полювання. Але всі були до цього готові
-Як йдуть справи? - запитав Даня, з'являючись на ґанку будинку - Є новини від інших зграй?
-Є-сказав батько-Всі живі, але є поранені. Володимир вчасно нагодився з допомогою. Але лікани наближаються до нас. Будьте готові
-Окей-відповів Даня
За годину нам повідомили, що лікани пройшли зграю Місячних вовків, але нікого не зачепили. Але постраждала зграя Білих. Кажуть, альфа Михайло вивів усіх своїх звідти до того, як на них напали. Цікаво хто їх попередив?  Не встиг я про це подумати, як на всю зграю пролунав крик
-А я тільки розслабився, - проворчав Дін, перестрибуючи через поручні і на бігу перетворюючись на вовка. Ми зірвалися слідом. Прибігши в центр, ми побачили бійню. Подоби ліканів нападали на жителів і роздирали їх. Побачивши як на дитину намагається напасти ця тварюка, я кинувся на неї, відтісняючи до лісу

Александр
Я сидів у вітальні і дивився у згаслий камін. Дарина перебувала в тренувальному залі й готувалася прийняти силу. Вовк всередині занепокоєно почав вовтузитись і раптово двері особняка відчинилися і на порозі з'явилася бліда Вілма
-Почалося-прохрипіла вона, осідаючи на підлогу. Я підскочив до неї
-Що з тобою?
-Зараз відпустить, біжи туди. Ти потрібен братові зараз
-Вілмо-почав я, але вона перебила
-Іди - гаркнула вона - Іди поки не стало надто пізно
Я вилетів з дому натикаючись на бету зграї Диких вовків.
-Альфа, що сталося? - запитав мене Сайлас
-Лакани здійснили напад на зграї Нічних вовків та  Радіан. І я дуже сподіваюся, що ви мені допоможете
-Звісно альфа - відповів Сайлас і я відчув що згая рушила за мною. Піднявшись на верх ущелини, я зірвався на біг попутно перетворюючись на вовка. Пробігаючи ліс я прислухався до того, наскільки тут тихо. Чути було лише біг Диких. Наближаючись до зграй, ми почали чути рики і метушню. Прибувши на місце переді мною постала картина натуральної бійні. Лікани прийшли вбивати. Олена прийшла вбивати. Вона мститься за те, що не стала Луною моєї зграї.
Відчувши недобре, різко повернув праворуч і побачив Дениса, який намагався ухилитися від тварюки, але через порваний бік йому це не вдавалося. Налетівши темною тінню на тварюку і не даючи схаменутися повалив її й одним рухом переламав шию. Тварюка впала закотивши очі, а я обернувся до Дена. У його очах відбилося спочатку нерозуміння, а потім шок. Він прийняв людську іпостась, і я підійшов до нього
-Як? -все, що він встиг запитати. До мене підбіг Дюк
-«Зараз це не важливо», - відповів я ментально, дивлячись на нього, - «Дюк відведе тебе в безпечне місце, доки ти повністю не регенеруєш», - сказав я, і мітка вартового на шиї Дена почала світитися сріблястим, допомагаючи швидко регенеруватися. Він лише хитнув головою і дозволив себе забрати 
А я ж вирушив шукати цю божевільну сучку.

Валері
Наступного вечора після візиту Вілми почалася бійня. Ми встигли покинути зграю раніше, ніж вона сюди з'явилася. Чого не скажеш про нашу з Сашею зграю і зграю Радіан. Тато навіть не став сперечатися зі мною з приводу того, що їм потрібна наша допомога, і ми зірвалися туди. Кількість трупів зростала з геометричною прогресією. І не тільки жителів зграї, а й ліканів.
Я відчула недобре на підході до бійні, і довірившись інстинку зірвалася туди, куди тягнуло. Не дарма. Руда вовчиця намагалася захистити дітей від двох тварюк, але в неї сили були на межі.  Побачивши, що один підходить зі спини, я напала на нього перша. Мені дало фору те, що вони мене не встигли помітити. Переламавши шию одному, я повернулася до другого, який тримав вовчицю за шию. Від злості гаркнула, і він повернув морду до мене. Неприємно оскалившись, він відкинув тіло і попрямував до мене. Але завдяки чистій випадковості йому під лапи потрапив корч і ця тварюка впала.  Не давши йому схаменутися напала на нього і вбила. Після обернулася до вовчиці, яка вже обернулася на людину. Прийняла людську іпостась і підійшла до неї
-Ти як? -запитала її після чого вона різко підняла голову і на мене дивилися рідні блакитні очі
-Лера - кинулася на шию вона
-Тихіше Лар, це я. Ніколи зараз говорити, потрібно зграї рятувати. Ти як, нормально?-на що вона лише кивнула,-Тоді побігли- і ми зірвалися на біг. Пробігаючи повз галявину, побачила знайомий силует. Вона мене не бачила, щось бубоніла під ніс і сміялася. Як раптом вимовила
-А я все сподівалася, що ти подохла - промовила вона навіть не повернувшись. Лара на мене здивовано подивилася, а я дивилася на силует, що сидів, - Що, навіть не привітаєшся зі старою подругою? - промовила вона і повернула обличчя. Лівий бік був у шрамах, око сліпе -Что не подобаюся? -запитала вона оскалившись.
-Що з тобою сталося?-запитала я приймаючи людську іпостась.
-Що зі мною сталося? -сміючись промовила вона - Зі мною сталася ти-я не розуміючи на неї подивилася -Не вдавай, що не розумієш - гаркнула вона, а я зробила крок назад -Боїшся мене? -примружилася вона
-Остерігаюся-відповіла я
-Знаєш, але ж якби тоді, ти не з'явилася в його житті, все було б інакше -почала говорити вона - Я все життя намагалася бути для нього найкращою кандидаткою в пари. Але тут з'явилася ти - рикнула вона - І він відразу ж оголосив усім, що знайшов свою пару і незабаром її представить. Ти зруйнувала моє життя, тварюко. Через тебе це все-кричала вона - Краще б ти тоді здохла-кричала і хотіла рушити на мене, але її зупинили голос, від якого моя вовчиця радісно затремтіла.
-Досить Олено - рикнули позаду мене, а Олена завмерла
-Ти? - не вірячи запитала вона
-Я-відповів Саша, встаючи попереду мене. А я вдихнула запах, після чого вовчиця всередині завозилася.
-Але ти ж... - не могла сформулювати думку Олена від шоку.
-Що я? - здивувався Саша - А, напевно, мав би бути мертвим - почав знущатися він - Ну, як бачиш - промовив він, розставивши руки в сторони, і почав крутитися навколо. Зліва на боці я помітила шрам. Повернувшись до мене обличчям, хитро підморгнув і знову подивився на Олену - А, вибач, ти сподівалася, що, скинувши мене в ущелину, вб'єш і отримаєш силу? -протягнув він. А я жахнулася.
-Я все життя намагалася бути тобі ідеальною Луною, а ти вибрав її - проістерила вона
-І завжди виберу - відповів Саша, а моє серце завмерло -Ти ніколи не була моєю істинною Олено, і завжди знала, що рано чи пізно я її знайду - відповів він. А я помітила, що навколо почали збиратися перевертні. Денис, помітивши мене, кивнув і посміхнувся - Тобі була важлива лише сила, - продовжив Сашко, - І ти вирішила, що, вбивши мене, ти її знайдеш. Помилилася, дорогенька. Її можна отримати тільки якщо б я сам її віддав
Олена сиділа і зацьковано на нього дивилася, але через секунду її погляд змінився.
-Ти мені її і віддаси зараз -промовила вона, гидко посміхаючись -Діне-рикнула вона і за мить біля мого горла опинився ніж. Саша прижмурив очі, оцінюючи небезпеку, але за мить розслабився. А в моїй голові пролунав голос
-«Валерія Михайлівна, довіртеся мені, я не заподію шкоди» - почула я і завмерла. Глянула на Дениса, і він кивнув, після чого розслабилася-«Повторюйте за чоловіком, але про себе»- і я не стала чинити опір
-Що ж, якщо ти так хочеш, - сказав Саша і я приготувалась подумки повторювати, - Я, Олександр Ветлицький, альфа зграї Нічних вовків, передаю свою силу істинного альфи -він зробив паузу, після чого видихнув слова-своїй дочці Даріанні, - після останнього слова мітка на моїй шиї запульсувала, і ніж зник, а до Олени дійшов сенс слів.
-НІ-завила вона-ДІНЕ-рявкнула вона і застигла
-Ти завжди була розумна Олена -промовив він-Але останнім часом твоя розумова здатність вражає
Вона йому на це нічого не відповіла, але через секунду на нас дивилося червоне око. А після постав натуральний монстр. Гібрид лікана і вовка
-Я сподіваюся Дарина поквапитися -промовив Дін, спостерігаючи за тим як Олена кинулася на Сашу