Глава 27

Кожна після втрати близької людини проходить п'ять стадій прийняття неминучого.

Стадія перша - заперечення. Людина всіляко намагається заперечувати реальність, ігноруючи як зовнішні події, так і внутрішній стан. На стадії заперечення ми відчуваємо ступор, шок, вдаємо, ніби нічого не змінилося.

Стадія друга - гнів. Після усвідомлення ситуації або ж неприємних змін, настає стадія гніву, яка вважається однією з найважчих. На цьому етапі людина відчуває сплески агресії, думає, що її ніхто не розуміє, і шукає об'єкт, на якого вона буде злитися. Це може бути начальство, сусіди, друзі і навіть сама людина.

Стадія третя - торг. Коли людина розуміє, що ситуація або зміни неминучі і немає сенсу шукати винних, настає третя стадія - торг. На цьому етапі ми хочемо відкласти неминуче, виправити ситуацію, почавши торгуватися.

Стадія четверта - депресія. Стадія депресії вважається однією з найскладніших і найзатяжніших, а настає вона різко, буквально в одну секунду. Люди в депресії поводяться по-різному, одні можуть замикатися в собі, не виходити на вулицю і не стежити за собою, а інші, навпаки, активно спілкуються з людьми, працюють, але при цьому страждають.

Стадія п'ята - прийняття. На цій стадії людина починає міркувати раціонально і приймати ситуацію. Вона визнає те, що проблема не дає їй жити нормально і розуміє, що через неї потрібно переступити і рухатися далі. Після стадії прийняття ми починаємо «нове життя» з новими обставинами. Людина починає бачити нові можливості та мислити позитивно.

Алан

Через тиждень

Не вберіг. Не захистив. Не змусив сидіти вдома. Втратив.

Минув тиждень, як моє малятко загинуло в ущелині. І я загинув разом із нею. Сиджу тиждень у себе в кімнаті навіть не виходжу. Батьки намагалися мене витягнути, але зрозуміли, що безглуздо. У кімнату знову зайшли

-Алане, підемо вниз, тобі треба поїсти, - промовив Даня.

-Залиш мене. Я не хочу їсти - відповів я, не повертаючи голову

-Алан...- знову почав він

-Я сказав, залиш мене в спокої, - прокричав я так і не повернувшись. Горло почало саднити. Даня мовчки розвернувся і вийшов.

Дін

Ми сиділи внизу як почули крик

-Я сказав залиш мене в спокої-прокричав Алан і через кілька хвилин спустився Данило

-Знову не хоче спускатися? -запитав я і на що він похитав головою. Після того як Дара, рятуючи мені життя, стрімголов полетіла в ущелину з альфою ліканів, Алан перестав виходити з кімнати. Як пізніше сказав Даня, Дарина й Алан були істинними, і це природна реакція на загибель одного з пари. Того дня не тільки Алан відчув біль, а й я. Шия палила як вогонь, через що я втратив свідомість. Прокинувся через два дні в будинку хлопців. На шиї залишився щось на кшталт опіку. Як пояснив Денис, цей знак з'являється в разі, якщо альфа в серйозній небезпеці. А в нашому випадку якщо альфа гине.

-Я не знаю, як його ще витягнути вниз і поїсти, - вимовив Данило, хапаючись за голову. До нього підійшла Ніка і поклала руки на плечі.

Дарина

Необдуманий, звісно, був вчинок. Але я не могла інакше.

Навколо були голоси. Сміх дітей. І запах перевертнів.

-Як довго вона буде в такому стані? -запитав голос збоку. Чоловічий

-Не знаю альфо. Дівчина при падінні вдарилася головою і напоролася на шипи. Я здивована, що вона жива залишилася. Зазвичай після такої дози аконіту перевертень помирає протягом двох днів - звучав літній голос

-Я зрозумів, щойно вона прийде до тями, повідомте мене - промовив голос і явно попрямував до дверей, але мій мимовільний стогін його явно зупинив

-Господи, дитинко, слава богу, ти прийшла до тями, - промовив жіночий голос, мабуть, тієї, яка відповідала альфі

Я спробувала розплющити очі й одразу заплющила їх. У приміщенні було занадто яскраво. Чи мені так здалося?

-Ну ну, не поспішай дитя. Потихеньку очі відкривай. Та ось так-промовила вона. Я розплющила очі й почала звикати до світла. Я була в просторій темній кімнаті з дерева. Збоку від мене стояла лампа від якої йшло світло-Як ти себе почуваєш? -вкотре запитала жінка

-Начебто нормально -прохрипіла я і почала кашляти. До моїх губ одразу піднесли склянку з водою і, дочекавшись, доки прокашляюсь, почали поїти

-Пей маленькими ковтками. Ось так - коли я задовольнила спрагу вона прибрала склянку

-Як ти опинилася в ущелині-пролунав голос із темряви

-Рятувала друга від смерті -промовила я

-Цікаво -протягнув він - Начебто доросла дівчинка, а вчинок дурний

-У чому дурість рятувати друга, який весь цей час захищав мене ціною власного життя? -запитала я грубо

-Мія, йдіть відпочивати -сказав він жінці на що вона вклонилася і вийшла -Я не ворог тобі -сказав він

-Чому я зобов'язана вірити?

-Скажи мені, навіщо ж було тебе забирати з ущелини напів мертву і рятувати, якщо б я хотів тебе вбити?  Я міг залишити тебе там, в ущелині, - проговорив він. А я задумалася. Адже правда в цьому є. Якби хотів убити, залишив би там

-Дякую-промовила я. Він почав рух до ліжка, а я напружилася

-Я не заподію шкоди, Дарино, -промовив він, -Як же ти схожа на неї...

-Звідки ти знаєш, як мене звуть і що ознгачає ті на неї схожа? -запитала напружено я, а він вийшов із тіні. І я не повірила тому, що побачила-Тато?

Алан

Після того як Даня вийшов, я продовжив лежати. Шлунок почало зводити болісними спазмами. Все-таки стільки не їсти. Я вирішив спуститися і поїсти. Спробував підвестися і мало не впав. Зрозумів, що сам не дійду, спробував покликати ментально Даню

- «Дань, чуєш мене?»

- «Чую, що трапилося?» - відповів він напружено

- «Попрощатися хочу»-огризнувся я. Видно тиждень голодування дається взнаки - «Допоможи спуститися в кухню або принеси, будь ласка, їжі» - попросив його, а сам обережно пішов до ванни...