Глава 26

Наступного дня. Ввечері

Здавалося б, що могло піти не так? Начебто нічого складного - відвернути ворогів і визволити дівчат. Але в кожній бочці меду своя ложка дьогтю. Ліс оглушило виття

За кілька годин до цього....

Дарина

Вранці встала рано, і пішла в душ. Тепла вода стікала по тілу, але вовчицю всередині це не заспокоювало. Ми обидві нервували що б пройшло все добре. Вийшовши з кабінки, я замоталася в рушник і пішла до гардеробу. Знайшла спортивні літні штани і футболку. Одяглася і спустилася вниз. У будинку було тихо, усі ще спали. Глянула на годинник - 6:30. Підійшла до холодильника і почала готувати сніданок. Коли було вже все готово, до їдальні почали сходитися.

-Доброго ранку, Дарино, - промовила тітка, - Як смачно пахне

-Добрий-промовила я і поклала в тарілку сніданок

-Я тобі допоможу - тітонька взяла тарілки й понесла в їдальню. На шум і запах спустилися інші.

-Добрий ранок усім-звучало від кожного після чого всі сіли снідати.

Після сніданку

Ми сіли у вітальні й почали думати, як витягувати дівчаток

-Треба їх якось відволікти - почав Денис

-Ми з Дариною їх відволічемо - промовив Дін, дивлячись на всіх

-Я з вами-почала Лірана, але ми похитали головою

-Ні, Ліра, ти і Лара залишитеся тут -промовила я і підійшла до вікна -Ще не вистачало вас потім шукати по всіх ліканьих стежках -прикрила очі і почала прислухатися до себе. Це буде важкий вечір - Стів і Рік залишитеся тут

-Дарино - почав Рік, але я похитала головою

-Не обговорюється -відрізала я -Стая готова? -запитала я, дивлячись на Дениса, і він кивнув -Збираємося біля будинку, коли почне темніти -промовила я і попрямувала до себе. Мені треба подумати. У голові пролунав голос

- «Вони спробують тебе вбити»-промовив Дін у голові, на що я хмикнула

- «Нехай намагаються»-відповіла я і лягла на ліжко

- «Їхній альфа буде присутній особисто»-промовив він знову, але вже напружено-"Дарін, це не лікани горять бажанням убити тебе, а той, хто віддає їм наказ»

- «Про що ти?» - запитала я, напружившись і сівши на ліжку

-«У їхній зграї є перевертень», - почав він, - «Скажімо так, він мої очі та вуха», - промовив він, - «І він сказав, що альфа ліканів давно не в собі»...

- «У якому сенсі не в собі?»

- «З ним живе жінка. Мені сказали, що вона давно приймає рішення за альфу. А він не може їй відмовити і став її персональною маріонеткою, яка здатна лише вбивати» - відповів він - «На скільки я зрозумів, вона колись була в зграї твого батька, але причину, через яку вона пішла, я не знаю. І якщо це було так, то ти явно їй чимось не догодила»-він замовк, а в мене різко заболіла голова

- «Даріанно»-пролунав голос-«Небезпека близько»-говорив він. Я заплющила очі і потрусила головою.

Увечері

Ми пробиралися до ущелини дуже тихо, намагаючись не наводити багато шуму. Діставшись до неї, ми з Діном сховалися в кущах. Біля хатини тинялося кілька ликанів. Почекавши деякий час, я потихеньку почала виходити з укриття, починаючи ричати. Лікани здибилися і почали ричати у відповідь, плавно починаючи рух у наш бік. Смикнули головами і почали ще сильніше ричати. Ми почали рух у відповідь у їхній бік плавно оточуючи, після чого різко рвонули подалі від ущелини, даючи можливість хлопцям забрати дівчаток. Лікани рушили за нами. Коли їх не було видно, ми почали обходити місця бігу по дузі. Щоб ці придурки знову за нами не погналися, оскільки вони погано запам'ятовують шляхи. А хто-небудь із охоронців інших зграй їх виловить. Ми з'явилися біля ущелини, коли дівчаток уже вивели з будівлі. Підійшовши до них на своїх двох мені на шию кинулися дівчатка

-Спасибі, спасибі, спасибі - пищали вони, а хлопці почали сміятися, але сміх перервався через шерех і рик. З кущів, які були не далеко від нас, вийшов лікан

-Твою ж матір-протягнув Алан плавно відводячи дівчаток назад

-Гірше Алане, - відповів Дін, - Альфа-після цих слів лікан ще сильніше заричав

-Опосум-почала я акуратно-Виводь дівчаток звідси

-Пізно, Дарін-промовив Дін- Варто йому завити, його родичі відразу збіжаться.

Раптом ми почули шепіт «Зрадник, зрадник, зрадив», від якого Дін сіпнувся. Інші ж скосилися на нас, не розуміючи

-«Діне?» -покликала я подумки.

- «Він намагається підпорядкувати»-відповів він напружено-«Але мітка вартового не дає йому це зробити, і якщо він зараз це зрозуміє, то»-але договорити не встиг, бо пролунав вигук оскаженілого лікана. А звук я вам скажу не дуже-«Зрозумів»-сварившись, промовив Дін і різко відскочив від лапи, що летіла в нього, в повітрі обертаючись у коричневого вовка.

-Швидко забирайте дівчаток, - гаркнула я іншим, обертаючись на вовчицю, і заричала. Саша й Андрій зреагували миттєво, відводячи їх. Альфа ж обернувся на мене й облизнув зуби

-«Треба ж» - противно протягнув він - «Сама справжня альфа тут. Що ж, Олена буде задоволена, коли дізнається, що ти мертва»

- «Це ми ще подивимося» -явно йому ця відповідь не сподобалася, і він кинувся на мене. Я ухилилася від пазуристої лапи. Дін напав йому на спину, намагаючись дістатися до шиї, але лікан відкинув його прямо в дерево. Почувся хрускіт кісток. Алан і Данило теж не залишилися осторонь і намагалися його скинути на землю, але були відкинуті близько до ущелини. Поки лікан відволікся на них, я напала на нього і кусала за спину і дряпала кігтями, Алан підбіг знизу, але лікан нас відкинув. Я вдарилася мордою об дерево, від чого в пащі відчувся присмак крові, а альфа тим часом попрямував до Діна, який не міг встати. Взяв його за шию і попрямував до ущелини