Глава 24

Алан

Коли ми зайшли в дім, у ніс вдарив запах їжі. Живіт почало зводити від голоду. Від пускання слині мене відволік голос мами.

-Так хлопці, зараз мити всім руки, і через 10 хвилин за стіл. Андрію, проведи екскурсію гостям і покажи їхні кімнати, - промовила вона, і Андрій кивнув. Дарина попрямувала вперед, я ж слідом за нею. Пройшовши до її кімнати я звернув увагу що вона зависла на порозі. Мабуть, не очікувала, що в її кімнаті відбулися зміни.

-Мама вирішила, що ти вже виросла з того дизайну кімнати, і що новий ремонт тобі сподобається - промовив я, стоячи в неї за спиною. Вона повернулася до мене.

-Смію визнати, що тьотя вгадала з дизайном - промовила вона, оглядаючи кімнату. Оцінивши кімнату, попрямувала до ванної. Я пройшов у глиб кімнати і спостерігав за нею.

-Дарін, давай поговоримо - знову спробував почати розмови, але вона перебила. Уперта вовчиця, але моя.

-Алане, я втомилася і хочу прийняти душ. Якщо ти не проти, давай перенесемо розмову, - промовила вона і подивилася на мене втомлено. Вовк усередині заскулив. Я мовчки кивнув і вийшов з її кімнати, попрямувавши до себе. Зайшовши до кімнати, зачинив двері й на ходу почав роздягатися, крокуючи до ванної. Зайшовши в душову кабіну, увімкнув душ. Постоявши хвилин 5 і думаючи про своє, вирішив усе таки почати митися. Душ душем, а їсти хочеться. Після швидкого душу пішов у кімнату одягнутися. Знайшов у шафі легкі штани і футболку

-Хлопці до столу - крикнула мама, після чого почувся тупіт ніг. Близнюки посміхнувся я з думки, що промайнула, і пішов униз

-Ура, нарешті нормально погодують -почав своє бурчання Сашко, на що я посміхнувся і зайшов у зал. Тут уже сиділа Дарина.

-Ой, наче вас тут голодом морять -протягнула вона єхидно. Я сів біля неї.

-Не повіриш, малеча, але так і є -почав Сашко, але отримав потиличник від мами -Мам, ти чого? -здивовано протягнув він - Я ж жартую - на що вона похитала головою

-А якщо серйозно, то трохи не до їжі - промовив Андрій і глянув на неї. Дарина нічого не відповіла і в зал зайшли інші.

-Хлопці, сідайте за стіл, не соромтеся - сказала мама і сіла біля батька. Хлопці сіли за стіл. Дін сів навпроти Дарини, Ліра навпроти мене, а Стів із Ріком праворуч.

-А як ви познайомилися? -запитала раптово мама, від чого хлопці підняли голови й переглянулися.

-Ми вчилися в одному університеті. Познайомилися на суміжних парах і почали дружити - промовила Дарина і знову взялася їсти. Якщо мама почала цю тему, то її бульдозером не зупинити

-І продовжили дружити далі? - запитала вона, і вони кивнули - Дін? - звернулася мама до нього, і він глянув на неї - А хто ваші батьки? -запитала і стежила за реакцією. Дін переглянувся з Дариною, перш ніж відповісти, повернув голову в бік мами

-Я не знаю своїх справжніх батьків - відповів, дивлячись в очі їй і татові - Я ріс у прийомній сім'ї - відповів і відкинувся на спинку стільця.

-І що ж, ви не шукали їх? -запитав батько, дивлячись на Діна.

-А сенс мені шукати тих, кому я був не потрібен? -Відповів запитанням на запитання -До мене чудово ставилися в прийомній сім'ї... І я дуже радий, що потрапив саме до них -промовив він грубим тоном. Мама з татом переглянулися, і вона повернулася до Лірани

-Лірано, а у вас хто батьки? -продовжила допит мама

-Мої батьки загинули - промовила Ліра, стримуючи сльози. Для неї мабуть це була заборонена тема. Дін узяв її за руку, і заспокійливо почав гладити. Мама хотіла поставити ще одне запитання, але її перебила Дарина.

-Лара, не варто - грубо обірвала її питання, яке ще не злетіло. Мама здивовано на неї подивилася. Ми ж не розуміли, що сталося. Дарина повернулася до батька - Вирішив моїм друзям перевірку влаштувати? -запитала прямо, дивлячись в очі. Відповіді вона не почула, після чого встала й сперлася на стіл, усе ще дивлячись йому в очі-Думаєш, що вони можуть мене зрадити? -нової відповіді не було, і раптом прозвучало ледь чутне

-Як ти це зрозуміла? -тихо запитав він у неї

-Бачила одного разу, як ти з тітонькою - зробила акцент на цьому слові - Вів бесіду з новоприбулими перевертнями. І пам'ятаю точно, що ти жодного разу не ставив їм запитання. А лише сидів і спостерігав за ними - батько мабуть зрозумів, про що вона, а ми все ще не наздоганяли.

-Я лише хотів переконатися, що поруч із тобою справді надійні люди - почав говорити він

-І як, переконався? -злючившись перебила його. Він хотів щось відповісти, але вона не дала - Смію зауважити, дядьку - зробила акцент на цьому - Що ці, як ти смів думати ненадійні люди, в перший день мого грьобаного обороту не дали мені здичавіти - перейшла вона на крик, від чого мама ойкнула. А ми ж відчули силу, яка виходила від Дарини.

- Дарино, я прошу тебе заспокойся - намагався привернути її увагу Дін, але в нього не виходило. Він плавно почав підніматися зі свого місця - Дарина подивися на мене - але вона його не чула. Я хотів доторкнутися до неї, але мене зупинив Дін -Алан, не треба. Може відкинути далеко, і не обіцяю, що кістки будуть цілі - промовив він і знову подивився на неї.

-Якби не вони, то я б тут не перебувала -ричала вона - А бігала б лісом або здичавілою, або б була вже трупом -прохрипіла вона і почала поступово заспокоюватися. Дін плавно підійшов до неї, а вовк почав усередині з ревнощами ричати.

-На відміну від тебе, вони не злякалися, а спробували допомогти, - виплюнула це заспокоюючись. Батько чомусь гірко усміхнувся.

-Так, ти маєш рацію. Я злякався тоді - промовив він і замовк. А Дін уже підійшов до неї

-Ти в нормі? -запитав він і напружився, чогось остерігаючись.

-В нормі - глухо промовила вона і мовчки розвернулася до виходу. За хвилину зникла на вулиці. Я хотів рушити за нею, але мене зупинили

-Дай їй час - промовив Дін, дивлячись на мене - Це не моє прохання, а її наказ - випередив він моє запитання.

-Тату, що вона мала на увазі, коли сказала, що ти злякався? - запитав Данило, дивлячись на нього. Батько нічого не відповів, встав з-за столу і попрямував до виходу. Ми простежили за ним поглядом, поки він не зник на другому поверсі - Мамо? -обернувся він до неї