Глава 23

Дарина

Після душу я одягнулася і пішла вниз. З кухні лунали голоси тітоньки і дядька. Коли я зайшла вони повернули до мене голови

-Одразу видно, хто в нас найголодніший із дороги, - промовила тітка, дивлячись на мене.

-Просто я дуже сильно скучила за твоїми стравами -підійшла до неї й обійняла -А якщо серйозно, то дуже смачно пахне, навіть перебувати в іншій кімнаті важко. Чим допомогти? -запитала я

-Вже нічим, якщо тільки віднеси сік на стіл - вона передала мені глечик. Я зайшла в обідню залу, де був накритий стіл. Від привабливого запаху забурчав живіт.

-Хлопці до столу - крикнула Лара, після чого в зал влетіли близнюки.

-Ура, нарешті нормально погодують - почав своє бурчання Сашко, на що я посміхнулася і сіла за стіл...

-Ой, наче вас тут голодом морять -протягнула я єхидно

-Не повіриш, маленька, але так і є -почав Сашко, але отримав потиличник від тітки -Мам, ти чого? -здивовано протягнув він - Я ж жартую -на що вона похитала головою

-А якщо серйозно, то трохи не до їжі - промовив Андрій і глянув на мене. Я нічого йому не відповіла, оскільки в цей момент зайшли інші.

-Хлопці, сідайте за стіл, не соромтеся - сказала тітка і сіла біля дядька. Хлопці сіли за стіл. Дін сів навпроти мене, Ліра зліва, а Стів із Ріком по праву сторону. Алан же сів біля мене, від чого вовчиця всередині почала возитися. Я ж, не реагуючи на неї, почала їсти.

-А як ви познайомилися? -запитала раптово Лара, від чого ми підняли голови і переглянулися. Я відволіклася від курки й глянула на неї

-Ми вчилися в одному університеті. Познайомилися на суміжних парах і почали дружити - проговорила я і знову почала їсти. Якщо ж тітонька вирішила влаштувати допит, то її не зупинити.

-І продовжили дружити далі? -запитала вона, і ми кивнули-Дін? -звернулася вона до нього, і він глянув на неї -А хто ваші батьки? -Запитала вона і стежила за реакцією. Але Дін залишився спокійний

- «І що мені їй відповісти?» - запитав він мене подумки, а решта ж на нього уважно почали дивитися.

- «Та що-небудь, але тільки що б вони не відчули брехню»-відповіла йому і як ні в чому не бувало, відпиваючи сік-"Зараз не час для всієї правди. Потрібно витягнути дівчаток"-промовила я і подивилася йому в очі. Збираючись відповісти, він повернув голову в бік Лари

-Я не знаю своїх справжніх батьків, - відповів, дивлячись в очі тітці й дядькові, - Я ріс у прийомній сім'ї - звісно ж, це була напівбрехня, Дін уже знав, хто його батьки. Справжні батьки.

-І що ж, ви не шукали їх? -запитав Денис, дивлячись на Діна. Намагався спіймати на брехні

-А сенс мені шукати тих, кому я був не потрібен? -відповів запитанням на запитання -До мене чудово ставилися в прийомній сім'ї -у цих словах чувся сарказм, але ніхто не звернув уваги -І я дуже радий, що потрапив саме до них -знову сарказм, який залишився поза увагою. Лара з Денисом переглянулися, і вона повернулася до Лірани

-Лірано, а у вас хто батьки? -продовжила допит Лара

-Мої батьки загинули - промовила Ліра, стримуючи сльози. Для неї ця тема була неприємною. Дін узяв її за руку. Лара хотіла ще щось запитати, але втрутилася я

-Лара, не варто - грубо обірвала її питання, яке ще не злетіло. Вона здивовано на мене подивилася. Решта теж дивилися на мене, здивовано і не розуміючи, що відбувається. Але я розуміла одне. І повернулася до дядька-Вирішив моїм друзям перевірку влаштувати? -запитала прямо, дивлячись в очі. Збоку хтось ойкнув. Так, друзі, ви правильно почули. Я встала і сперлася на стіл, усе ще дивлячись йому в очі-Думаєш, що вони можуть мене зрадити? -я бачила розгубленість в очах, адже дядько не розумів, що його фокус розкусили

-Як ти це зрозуміла? -тихо запитав він у мене, але інші почули

-Бачила одного разу, як ти з тітонькою - зробила акцент на цьому слові - Вів бесіду з новоприбулими перевертнями. І пам'ятаю точно, що ти жодного разу не ставив їм запитання. А лише сидів і спостерігав за ними - він зрозумів про що я. 11 років тому справді до дядька в зграю перейшло 5 перевертнів. Вони всі були з однієї зграї. Я тоді йшла на прогулянку з тоді ще подругою. І бачила це їхнє «спілкування». Говорила переважно Лара, альфа лише спостерігав за реакцією. Точно так само, як відбувалося це зараз.

-Я лише хотів переконатися, що поруч із тобою справді надійні люди -почав говорити він

-І як, переконався? -сердито перебила його. Він хотів щось відповісти, але я не дала - Смію зауважити, дядьку - зробила акцент на цьому - Що ці, як ти смів думати, ненадійні люди в перший день мого грьобаного обороту не дали мені здичавіти - перейшла я на крик, а тітка здивовано ойкнула - Якби не вони, то я б тут не була - ричала я - А бігала б лісом, чи то здичавілою, чи то була б уже трупом - прохрипіла я і почула в голові голос

-«Дарино, заспокойся» - говорив Дін, і я відчула, як він акуратно почав до мене рух, попутно пояснюючи комусь, що краще не підходити до мене

-На відміну від тебе, вони не злякалися, а спробували допомогти - виплюнула це заспокоюючись. Дядько гірко усміхнувся, розуміючи, про що я

-Так, ти маєш рацію. Я злякався тоді - промовив він і замовк. Ззаду підійшов Дін

-Ти в нормі? -запитав він, остерігаючись моєї реакції.

-В нормі - глухо проговорила я і мовчки розвернулася до виходу, подумки попереджаючи Діна

-"Мені треба провітритися і випустити вовчицю. Простеж що б ніхто за мною не йшов"-я вийшла на вулицю і пішла прямо до лісу.

- «Так, альфа»-відповів він і я зірвалася на біг

Повернулася я лише тоді, коли ніч опустилася на зграю. Вовчиця всередині була спокійна. А м'язи приємно нили. Підійшовши до дверей будинку, я сіла на сходинки й підняла голову до неба. Але сама я довго не була. Мені навіть не довелося повертати голову або принюхуватися.