Глава 21

Дарина

Ми приїхали в аеропорт і пішли до стійок реєстрації. Алан із Данею йшли попереду, ми за ними.

-Куди це вони? -запитав Стів

-Мабуть, Даня встиг забронювати квитки, коли їхав по речі, - промовила я.

-А ви куди? - запитала Ліра їх і вони зупинилися

-У сенсі куди, на реєстрацію - відповів Ал обернувшись до нас. Я глузливо на нього подивилася, піднявши брову, мовляв «Серйозно?». Мабуть, він прочитав моє німе запитання і насупився.

-А навіщо вам на реєстрацію, якщо ми летимо приватним літаком - насмішкувато протягнула Ліра. Хлопці ззаду почали сміятися. Він закотив очі й почав рух назад до нас. Даня пішов за ним. Ми підійшли до окремої стійки, де стояв агент із супроводу.

-Міс Ветлицька, раді знову вас бачити - промовив він

-Спасибі Джастін. Літак готовий? -запитала я

-Звісно, міс. Пройдемо за мною - промовив він і показав на двері за спиною. Ми пішли за ним і вийшли прямо до посадкового автобуса. Проїхавши майже через усю посадкову смугу, ми під'їхали до літака. Мого улюбленого. Літаємо ним рідко, тільки якщо всією дружною компанією збираємося кудись. На боці великими чорно-золотими літерами була написана назва мого дитя і гордості. Компанії «NIGHT GOLD».

-Мне здалося чи я чула дзвін щелепи? -саркастично протягнула я, обернувшись до хлопців. Ал і Даня стояли і не мигаючи дивилися на літак.

-Ну що ти, подруго, не тільки ти це чула, - вторила мені Ліра, на що Алан пирхнув і пройшов ближче до трапа літака. Жестом дав зрозуміти, що дами мають пройти вперед.

-Джастін, підготуйте ще один літак -розпорядилася я. - Бажано на ім'я Брендона Коллінза. Він супроводжуватиме велику групу людей

-Я зрозумів, міс Ветлицька, усе буде зроблено якнайкраще, - промовив він і схилив голову. Так, він перевертень і знає хто ми. Мовчки кивнула і пішла всередину літака. За мною пішли і хлопці. Зайшовши всередину, я пішла до свого місця. Скинувши на нього сумку, повернулася до решти

-Ну що, розташовуйтеся -промовила я. У цей момент з кабіни пілота вийшов Спарк

-Міс Ветлицька, радий знову вас бачити - промовив пілот і схилив голову

-Спасибі Спарк. Як родина? - запитала я. Я дуже добре їх знаю. Вони так само перевертні. Спарк раніше керував літаком одного відомого бізнесмена. Віз його доньку в Мілан, і літак потрапив у зону турбулентності. Дочка поскаржилася своєму таткові, що пілот сів за штурвал п'яним і витворяв віражі, ледь не вбивши її силіконове тіло. Після цього Спарка мало не вигнали з компанії із забороною на перельоти. Того дня я поверталася з переговорів і побачила, як він сидить на тротуарі. Підійшла і ми розговорилися. Відтоді він працює на мене. І хлопці дуже добре знають його і його пару.

-Спасибі, вже набагато краще. Ганна кличе вас усіх у гості - промовив він

-Обов'язково приїдемо, Спарк, - промовила Лірана, - Ганнушці великий привіт від нас...

-Обов'язково передам міс Сноу-промовив він і знову схилив голову

-Місіс Гроу-поправив Дін, а Спарк розуміюче кивнув і посміхнувся.

-Так гаразд, займаємо місця, у нас обмаль часу, -промовила я і сіла в крісло. Спарк повернувся в кабіну пілота. Ми теж сіли по місцях. Через 5 хвилин літак піднявся в повітря.

Через 2 години

Через дві години ми приземлилися в аеропорту Ліхтенштейну. Хлопці вийшли з літака, а я затрималася

-Альфа - звернувся до мене Спарк і я повернулася до нього -Коли рейс назад? -запитав він

-Не знаю Спарк-відповіла я задумавшись-Повертайся до пари. Якщо раптом знадобитися літак, я зв'яжуся з тобою

-Альфа, моя пара хотіла б переїхати з Лондона -зам'явшись, проговорив він -Сами розумієте нашу ситуацію

-Знаю

-Я б хотів вас попросити - невпевнено продовжував він -Щоб би ви поговорили з альфами тутешніх зграй, чи можуть вони прийняти нас -промовив він і схилив голову. Я не замислюючись відповіла

-Можеш їхати додому. І збирати необхідні речі для переїзду. Зграя Радіан і Нічних вовків з радістю вас прийме. А в якій зграї захочете залишитися, вирішите ви

-Альфа, спасибі вам, -промовив він, - Я зараз зателефоную Ганнушці і скажу їй про це.

-Спарк, там Брендон супроводжує ще нових членів зграй, зв'яжися з ним, він допоможе розв'язати питання з транспортуванням речей - промовила я і простягнула аркуш із номером - Скажи, що це прохання альфи...

-Так альфа - відповів він і схилив голову - І спасибі - я промовчала і вийшла з літака. Погода сьогодні похмура була. Я побачила хлопців, що стояли біля машин. Поруч стояли ще троє.

-Дрібнота? -пролунав знайомий голос-Даркаа-тепер уже заорав голос.

-Апосум, чого ти розкричався? -запитала я його і мене сграбастали в обійми - Я теж за тобою сумувала Сашко -промовила це і обійняла у відповідь

-Ага як же, сумувала вона -бурчав він - Якщо б сумувала, приїхала б до нас. Мама на тебе дується між іншим - ми попрямували до машини

-Привіт сестричка-промовив Андрій і стиснув в обіймах -Ми сумували-прошепотів він на вухо

-Я теж сумувала - відповіла я і намагалася не розплакатися

-Племяшко, навіть не обіймеш свого дядька? -протягнув такий рідний голос. Я мовчки підійшла до нього й обійняла, вдихнувши рідний запах.

-Ще сльози пустіть-єхидно протягнув Сашко

-Мало тебе, Олександре, я в дитинстві поров -промовив Денис -Ну нічого, візьмуся я за тебе на тренуваннях - пригрозив він кулаком

-Знайомтеся, це Дін -показала на нього - Його пара Лірана, це Стів і Річард -показала на останніх -А це Денис Ветлицький, альфа зграї Радіан і за сумісництвом мій дядько. Алана і Даню ви знаєте, а ці два близнюки - підійшла я до них - Андрій і Олександр - наші молодші ідіоти

-Дуже приємно, -промовила Ліра за всіх.

-Ну що, поїхали? - запитав Денис. Ми мовчки кивнули і пішли до машин. Я сіла до дядька на переднє сидіння. Ззаду сів Даня й Ал. Вовчиця всередині завозилася.