Глава 9

Той самий ранок 
Лондон
Дін
Ми з хлопцями дивилися фільм. Лисеня було на кухні. Уперта дівчинка не захотіла допомоги в прибиранні. Ну нічого. Стане моєю дружиною і перестане чинити опір у всьому. Дарина спала ще. Мабуть поїздка пройшла складно. Приїхала якась втомлена. Хлопці сиділи про щось говорили. І тут ми відчули наближення альфи.
-Доброго ранку - сказала вона.
-Добрий, бос-відповіли хором ми - Як спалося, - запитав я.
-Нормально. Я заснула в машині?
-Так. Я не став тебе будити і заніс у кімнату -відповів я
-Ну так, звісно. Це я сказала тебе не будити - сказала лисеня, виходячи з кухні - А Рік дуже хотів це зробити.
-Нічого подібного-обурювався Рік
-Гаразд хлопці, не сваріться -сказала Дарина
-Та ми й не починали -відповіла лисеня -Сніданок на столі -сказала це і сіла біля мене. Мммммм, моя дівчинка. Так би і відвіз її куди-небудь, навіть якщо чинитиме опір. Але не зараз. Батько не дасть спокійно жити, поки Дарина жива. Не розумію, що вона їм зробила?
Ми продовжили дивитися фільм. За хвилин 20 у вітальню зайшла Дарина. Але не встигла вона дійти до дивана, як почувся хворобливий стогін, на що ми одразу обернулися до неї. Вона стояла, схопившись за голову.
-Дара, що з тобою? - запитав я, швидко встаючи з дивана, але вона не відповіла і почала падати. Я встиг її зловити.
-Діне, що відбувається? - запитала Ліра - Що з нею?
-Я не знаю. Я сподіваюся, це не те, про що я думаю, - відповівши це, поніс Дару в кімнату. Поклав її на ліжко.
-Дін, я нічого не розумію. Що з нею? Начебто ж усе добре було
-Лисенятко, з альфою все буде добре - обійняв я пару - Потрібно чекати, доки вона прийде до тями. Будемо сидіти поруч із нею по черзі. Будь тут, я до хлопців сходжу - сказавши це, пішов униз.
-Що з нею? -запитав Рік
-Не знаю -відповів я
-Випадково не те, що було з тобою? -запитав Стів
-Навряд чи. Подібне трапляється тільки з тими, кого викрадали ще немовлям. А на зграю її батька напали що б убити. Якщо тільки....
-Якщо тільки що? -напружився Рік
-Якщо тільки вона не пов'язана з викраденою дитиною.
************************************************
Ліхтенштейн
Лариса
Я сиділа у вітальні, дивилася телевізор. Денис із молодшими був на вулиці, проводив тренування. Не пощастило близнюкам, альфа вирішив на них відігратися за всі пропущені тренування. Зате немає сумнівів, що обидва хлопці в батька. Денис у дитинстві теж творив капості, а Олександр, як старший брат, отримував за прокази молодшого. Але після смерті батька обом хлопцям довелося подорослішати. З думок мене витягнув голос Алана.
-Доброго ранку, мамо - підійшов і поцілував мене.
-Доброго, синку. Як спалося? - запитала я.
-Без задніх лап. А де решта?
-Тато тренування проводить. Тобі й Дані він дав відпочити, задоволений вами, а близнюків ганяє. Сніданок на столі.
-Спасибі, мамо. - Алан пішов на кухню. Двері будинку відчинилися і почулися голоси Дениса і хлопців.
-Жорстокий ти альфа, батьку, - бурчав Сашко. Найшкідливіший із дітей. Мабуть усю шкідливість перейняв від батька.
-А нічого було вчорашнє тренування пропускати. Он Даня з Аланом відпрацювали вчорашнє і сьогодні вільні. Доброго ранку, синку, і приємного апетиту. -сказав Денис, пройшовши на кухню.
-Доброго, тату. Дякую. А ви опосуми не скигліть. І шуруйте в душ. Він бадьорить. - усміхнувся Алан. Саша щось бурчав і пішов нагору. До мене підійшов Денис, і ми пішли у вітальню. Раптом ми почули болісний стогін. Алан стояв, схопившись за голову. І за мить він почав падати
-Алане, що сталося? - запитала стурбовано я - Господи, Алане, що з тобою - але син не відповів. Він уже був непритомний.
-Мамо, що трапилося, - запитав Даня, - Дідько, Алане, що з тобою, - підскочив до нього, - Його треба віднести в кімнату.
-Я допоможу-сказав Андрій і вони удвох понесли Алана до кімнати
************************************************
Алан і Дарина прийшли до тями лише ближче до півночі.

Дарина
Я прокинулася вночі. Біля мене, на стільці, спав Рік. Мабуть, я була без свідомості довго, раз він був тут. Я тихо піднялася, намагаючись не розбудити, і пішла на вихід. Акуратно спускаючись сходами, почула, як працює телевізор. У вітальні на дивані спали Дін із Ліраною в обнімку. У кріслі спав Стів. Я взяла пледи, які лежали на пуфі, і вкрила спочатку Стіва, а потім Діна з Лірою. Вимкнула телевізор і тихо пішла на кухню. На плиті була печеня. Поклала в тарілку й відправила в мікрохвильовку. Не почула наближення за спиною.
-Ти прокинулася - запитав Дін, і я від несподіванки смикнулася -Вибач, що налякав.
-Нормально все. Просто несподівано було
-Странно...-сказав Дін
-Що? -запитала я
-Що ти не відчула, що я підійшов -сказав він. Я спробувала закликати вовчицю, але вона не відгукнулася. Та що ж таке.
-Дійсно дивно. Вона не відгукується-я взяла тарілку і сіла за стіл.
-Що ти бачила? - запитав Дін
-Ти про що?
-Про твою втрату свідомості. Перед нею, наскільки я розумію, був сильний головний біль.
-Не знаю. Я взагалі нічого вже не розумію. Усе життя плутанина. Спочатку загибель батьків, потім відсутність вовчиці довгий час. А зараз.... У мене таке відчуття, що щось має статися.
-Дар, пам'ятаєш, ти знайшла мене непритомним у кабінеті? -запитав несподівано Дін.
-Пам'ятаю
-У мене було видіння. Жінка заколисує малюка, до неї підходить чоловік із дівчинкою, приблизно двох років. Вони говорили про те, що це диво, що сім'ї альфи місяць подарував ще одного альфу. Хоча ти знаєш, що рідко в сім'ї народжується більше одного альфи. А потім картинка різко змінюється, крик жінки, виття альфи і те, що дитину забирають лікани.
-Дивно -сказала я
-Може бути. Але мені здається, що це не просто видіння.
-Ти впевнений?
-Впевнений. І я схиляюся до думки, що та дитина - це я.
Н-да. Життя приносить офігіти які сюрпризи.
-Але навіщо ліканам було тебе викрадати? - запитала я.
-Є легенда, що раз на сто років, у родині альфи народитися спадкоємець, чия сила перевершить силу інших. Кажуть, цей альфа зможе підкорити і звільнити ліканів. Дати їм свободу і право вибору. І наскільки я розумію, їхні альфи не бажають втрачати владу і, мабуть, через це викрадали новонароджених.
-І що вони з ними робили?
-Не знаю. Або вбивали, або віддавали на піклування людям, присипляючи аконітом вовків усередині їх. Грубо кажучи вбивали вовчу сутність.
-Але чому просто не повернути їх назад у сім'ю?
-Не знаю. Мене, мабуть, теж викрали, вважаючи, що я - дитя з легенди.
-Але ти ж із вовчою сутністю залишився -не розуміла я. Дін різко встав і підійшов до вікна. Мене ця поведінка напружила.
-Залишився-зло хмикнув він-Залишився, бо альфа ліканів вирішив, що я зайвим не буду. Спочатку я ріс просто як син альфи. Ріс як звичайний перевертень у родині. Так, мене готували на місце альфи. Навіть пробували розбавити мою кров своєю, так і не знаю для чого. Усе було чудово. Якби не одне, але. Мій оборот. І ось несподіванка - у зграї ліканів чистокровний перевертень. Навіть змішування крові не допомогло. Ти ж знаєш, що вони приймають часткову іпостась під час перевтілення. Ти бачила тоді. Людина, з мордою вовка і вкрита шерстю. У той час як я приймав іпостась повноцінного вовка. Ліканам це не подобалося. І альфа прийняв рішення відправити мене сюди, поки не стану потрібен. Я думав, що він ніколи не згадає про мене. Що зможу жити спокійно, знайти пару, створити сім'ю. Але помилився. Я йому став потрібен.
-І для чого? - запитала я. І відчуваю, що мені відповідь не сподобається.
-Ти впевнена, що хочеш знати? По очах бачу, що ні. Та й відповідь тобі не сподобається. У тебе ж було видіння ще однієї викраденої дитини?
-Так. Скажи, а коли в тебе було видіння, там не називали ім'я?
-Яке? -насупився Дін.
-Та жінка, яка тримала дитину, не називала її на ім'я?
-Так, називала.
-Як?
-Владислав - тільки не кажіть, що... -І дівчинку, яку чоловік тримав, теж на ім'я називали. Тільки я не пам'ятаю, як. Або Віра, або....
-Вероніка - відповіла я, на що Дін здивовано на мене подивився.