Глава 8

Цей же вечір. Територія ліканів
Машина з тонованими вікнами плавно їхала повз будинки. Під'їхавши до головного особняка зупинилася. З неї граціозно вийшла молода жінка і пішла в будинок. Двері їй відчинила домробітниця.
-Олено Арнольдівно, раді знову вас тут бачити -сказала хатня робітниця
-Альфа у себе? -без привітання запитала Олена.
-Так. Він у кабінеті.
Нічого на це не відповівши жінка пройшла всередину. Зайшовши в кабінет, побачила чоловіка, який сидів за столом.
-Олена? Що цього разу? -запитав альфа.
-Коли я побачу труп паскудної дівчини? -запитала жінка
-Скоро. Мої люди її шукають - відповів він
-Хреново шукають. Мені потрібен її труп - починала злитися Олена
-Чим вона тобі настільки не догодила? -не розумів чоловік
-Чим не догодила? -істерично почала сміятися вона - А тим, що її повія матуся зайняла моє місце. Це я мала бути дружиною Ветлицького. Я, а не ця погань - кричала жінка - Але ні. Варто було йому один раз зіткнутися з нею на забігу, як його переклинило. Він почав її пошуки. А коли знайшов, заявив на неї права, і вона стала його дружиною. Вона, а не я. Це я мала стати його дружиною, його місяцем, і народити йому спадкоємців, а не вона. Мені потрібен труп цієї дівчини. Негайно - загарчала жінка.
-Заспокойся. Є в мене людина, яка допоможе з її пошуком - заспокоював чоловік. Він узяв телефон і набрав номер - Алло, Діне? Здрастуй синку........
************************************************
Лондон. Наступного дня. Ранок
Дара
"Даро!" - почула я голос. Розплющивши очі, побачила, що перебуваю на полі, всипаному трояндами.
"Даріанно!" - озирнулася, але нікого не побачила. Усе теж поле з трояндами. -"Будь обережна! Лихо близько!"-знову пролунав голос-"У день, коли всі зграї зберуться в бій із ворогом, прийде на допомогу до них дитя, чия сила дорівнює 10 найсильнішим. Вовк той буде забарвлений темрявою, а в місячному світлі - сріблом. Убивши найсильнішого ворога, поверне пошану знову й альфу зграї, що одного разу втратила ватажка."-знову ці слова. Раптом стало темно і я прокинулася у себе в кімнаті. Подивилася на годинник - 10:00. Мабуть, я вчора заснула в машині, і хтось із хлопців мене заніс у кімнату. Я встала і пішла в душ. Після одягнулася і спустилася вниз. У вітальні сиділи хлопці, дивилися фільм.
-Доброго ранку - сказала я.
-Добрий, босе, - відповіли хором хлопці, - Як спалося, - запитав Дін.
-Нормально. Я заснула в машині?
-Так. Я не став тебе будити і заніс у кімнату.
-Ну так, звичайно. Це я сказала тебе не будити - сказала Ліра, виходячи з кухні - А Рік дуже хотів це зробити.
-Нічого подібного - обурився Рік
-Добре, хлопці, не сваріться -сказала я
-Та ми й не починали -відповіла Ліра -Сніданок на столі -сказала це і сіла біля Діна.
-Спасибі - і пішла снідати. Зайшовши на кухню побачила на столі сирники, згущене молоко і сметану. Мммм. Кайф. Поснідавши, повернулася у вітальню. Але не встигла дійти до дивана, як голову пронизав гострий біль. Я не стримала стогін болю, що не сховалося від хлопців
-Даро, що з тобою? - запитав хтось, але я не встигла відповісти, в очах потемніло і я почала падати. Останнє, що я почула, як мене кликали на ім'я.
*************************************************
Ліхтенштейн. Той самий ранок 
Алан
Я прокинувся вранці, але вдома у батьків. Мабуть учорашнє тренування виснажило. Так, складно бути альфою. Щоденні тренування, а особливо коли за тебе береться власний батько, те ще збочення. Сил не було навіть додому дійти. Та що додому, в душ і то з великими труднощами.
Вставши з ліжка, попрямував у душ. Після одягнув домашні штани, які не встиг перевезти, і пішов униз. Спустившись, побачив маму. Вона дивилася телевізор.
-Доброго ранку, мамо - підійшов і поцілував її.
-Доброго, синку. Як спалося? - запитала вона.
-Без задніх лап. А де решта?
-Тато тренування проводить. Тобі й Дані він дав відпочити, задоволений вами, а близнюків ганяє. Сніданок на столі.
-Спасибі, мамо. - і пішов на кухню. Уже сидячи за столом почув, як повернулися близнюки й батько.
-Жорстокий ти альфа, батьку - бурчав Саня.
-А нічого було вчорашнє тренування пропускати. Оно Даня з Аланом відпрацювали вчорашнє і сьогодні вільні. Доброго ранку, сину і приємного апетиту.
-Доброго, тату. Дякую. А ви опосуми не скигліть. І шуруйте в душ. Він бадьорить. - усміхнувся я. Поснідавши, вирішив піти в кімнату, переодягнутися і поїхати в зграю. Але не встиг я дійди до дивана, як голову пронизало гострим болем. Я не стримав стогін болю, що не сховалося від присутніх у залі
-Алане, що сталося? - запитала стурбовано мама, але я не встиг відповісти, в очах потемніло і я почав падати. Останнє, що я почув, це мамин крик.
*************************************************
28 років тому. Зграя Темних вовків
Молода жінка тримала в руках нещодавно народжену дитину. Заколисувала і наспівувала колискову. У дитячу зайшов альфа і батько малюка. Жінка повернулася до нього і посміхнулася.
-Поглянь, Матвійко, а хто до нас прийшов? А це тато наш прийшов. Ти Нікушу спати вклав? - запитала жінка чоловіка.
-Вклав - посміхнувся чоловік.
-Добре. Так малюк, ти теж спатки будеш. Майбутній альфа має бути сильним, а щоб стати сильним, потрібно добре їсти і спати. Так малюк? Ось так, спи мій хороший, - примовляла вовчиця і поклала вже заснулого малюка в ліжечко. До неї тихо підійшов чоловік.
-Валюш, що тебе турбує? - запитав він у дружини, відчуваючи, що з нею щось не так.
-Вов, я боюся - зізналася вона
-Чого ти боїшся?
-Я боюся, що Матвій пропаде так само, як і Влад.
-Валь, не пропаде. Ми зробимо все, щоб цього не сталося, чуєш? - заспокоював чоловік свою пару.
Через тиждень
Коли альфа був на обході території, його пару відволік шум унизу. Вона спустилася туди, а в цей момент до дитячої пробрався чужинець і забрав дитину. Коли ж жінка повернулася в дитячу, то малюка не виявила. І відразу ж повідомила подумки альфі. Того дня зник третій спадкоємець зграї Темних вовків. Чужинець був мертвий, але дитину не знайшли. Але і того ж дня зграя Радіан знайшла нового члена зграї і, хоч не рідного, спадкоємця.
*************************************************
"Не може бути" - одночасно пролетіла думка в обох. Алан, як і Дара, не міг повірити, що його батьки йому не рідні. Багато запитань було в них у голові, відповіді на які вони не могли знайти. Але й водночас обидва були вдячні, що вони прийняли його як рідного.