Глава 7

Дара
Знаєте, це відчуття, ніби твоя душа залишилася там, звідки ти щойно поїхав? Так ось саме це я зараз і відчуваю. Вовчиця поводиться неспокійно. Рветься назад.
"Вгамуйся" - подумки гаркнула вовчиці. Та ображено замовкла.
-Приїхали - сповістив водій таксі.
-Почекайте мене тут. Я заберу речі.
-Без проблем. - я вийшла і пішла в готель. Спитаєте, чому не зупинилася в дядька чи в себе в зграї? Ніхто не мав знати про мій приїзд сюди. Ніхто, крім Юрія. Але мабуть доля вирішила інакше. Я забрала речі, зачинила номер і пішла вниз. Здавши ключі, пішла до машини. Водій допоміг заховати валізу і сів за кермо.
-До аеропорту - сказала я і занурилася у свої думки.
Аеропорт
Я сиділа в залі очікування і чекала, коли оголосять мій рейс. Пила каву. І думала про те, чому вовчиця відреагувала на те, що Алан був із дівчиною. Невже вона прийняла його за пару? Та ні, маячня. Не можуть брат і сестра бути істинними.
- "Посадка на рейс Ліхтенштейн-Лондон оголошується відкритою. Прохання пасажирів..." - оголосили в гучномовець. Я встала і пішла на посадку. Уже в літаку написала Діну
"Злетіли. Буду години через 4. Зустрічайте)"
"Зрозумів. Будемо всією бандою (підморгуючий смайл)"
Я посміхнулася, але нічого не відповіла.
*************
Лондон
Дін
Я приїхав після офісу додому. У будинку було тихо. Ні Ліри, ні хлопців чутно не було.
-Агов, є хто вдома? - крикнув я.
-Чого кричиш - відповіла Ліраночка. Я замилувався нею. Крааасива. Моя.
"Наша" - подумки гаркнув вовк. Згоден із ним. Тільки от ще Лірку переконати в цьому.
-Ау, Земля викликає Діна. Ти заснув? - клацала перед обличчям моя душа. Я схопив її за руку і притиснув до себе, вдихаючи її запах. Мммм, кориця з малиною. - Дін? Ти чого?
-Нічого, лисенятко. Усе добре. А чому в будинку так тихо? Де хлопці?
-Нагорі. В ігровій, у PlayStation рубаються. - відступила від мене. Вовк невдоволено фиркнув. - З тобою точно все нормально? - запитала він.
-Все чудово. - і в цей момент на телефон прийшло повідомлення. Від Дарини.
"Злетіли. Буду години через 4. Зустрічайте)"
"Зрозумів. Будемо всією бандою (підморгуючий смайл)" - відповів я.
-Через години 3 виїжджаємо в аеропорт. Пішли опосумів обрадуємо.
-А кого зустрічаємо?
-Дара повертається назад. Обіцяв, що ми її зустрінемо.
-Нарешті. Може розповість, де так довго була.
Ми піднялися нагору.
*************
4 години потому. Аеропорт
Дара
Літак приземлився. На вихід зібралася ціла черга. Я вирішила не поспішати, і почекати, коли всі вийдуть. Уже в аеропорту пішла за валізою. Забравши її, пішла шукати своїх ідіотів, які зустрічали. Усе-таки перевага перевертня в тому, що ти можеш розпізнати, хто біля тебе - людина чи перевертень. Є, звісно, у перевертнів можливість приховувати запах, але рідко кому це під силу. Я як альфа можу легко приховати свій запах.
А ось і зустрічаючі. Вони мене не помітили. Чудово.
-Да блін, ну де вона. Літак уже давно сів. Я жерти хочу вже - бурчав Рік.
-Ну бурчи - зробила зауваження Ліра - Ми всі не обідали, бо хтось полінувався в магазин сходити. Самі винні - тепер терпіть.
-Лірка, яка ти все-таки зла. Не могли ми в магазин сходити, зайняті були.
-Ну так, PlayStation же важливіше.
-Хлопці, припиніть. Дарину зустрінемо і заїдемо дорогою додому в магазин. Наберу ка я її, щось справді довго немає - сказав Дін.
-Не варто, я вже тут - сповістила я їх.
-Дааааарка, нарешті-заволав Рік. Саме заволав -Ми тааааак нудьгували-поліз обійматися
-Річарде, лапи свої загребущі лапи при собі тримай - рикнула я. Рік застиг, вилупивши очі.
-Дарино, а з тобою все нормально? - із сумнівом запитав він - Зазвичай ти не забороняла тебе обіймати.
-Нормально все зі мною - відповіла я.
-Ріку, чого ти причепився? - почала Ліра. Дивно, а де Стів?
-Лірка хоч ти не лізь-началося.
-Заткнулися обидва -гаркнула я. Щось вовчиця нервова. І мені її нервозність передалася - Як у дитячому садку, їй богу. Діне, а де Стів?

-Там у клубі щось трапилося, він поїхав з'ясувати - відповів він. Ясно. Треба його набрати.
-Гаразд, пішли в машину - ми рушили на парковку. Дорогою я набрала Стіва.
-Алло
-Привіт, Стіве. Що там сталося? - запитала я.
-Та нічого такого. Бармен не дорахувався двох пляшок дорогого віскі. Подзвонив одразу мені. Я приїхав. З'ясувалося, що один офіціант вирішив перед друзями похвалитися дорогою випивкою. Нібито він на такій престижній посаді, що може дозволити собі елітний алкоголь. Я його звільнив, а бармена попередив, що якщо він іде кудись, то нехай хтось із хлопців тимчасово його підміняє.
-Я зрозуміла. Чекаємо тебе вдома. І Стіве, збігай у магазин, купи продукти.
-Не питання. Скоро буду.
-Давай.
-Що там? -запитав Дін.
-Уже все в нормі. Стів продукти привезе, тож їдемо одразу додому. Як справи в офісі?
-Все чудово. Три договори чекають твоєї ревізії та рішення. Я не ризикнув приймати їх без тебе - відповів Дін.
-Хорошо, я подивлюся. Ліро?
-У ресторані все спокійно. Є деякі документи, що потребують твого перегляду, але це не терміново.
-Ріку, як у ювелірному справи? - запитала я сопуче диво.
-Нормально все - буркнув він.
-А якщо перевірю? - Рік на це нічого не відповів.
Так, у мене ресторан і клуб. А компанія займається виготовленням прикрас. Ідея її створити прийшла спонтанно, ще в університеті. Якось на парах я накидала ескізи. Хлопцям сподобалося, і вони підтримали ідею. Ми якраз тоді дружили нерозлучною п'ятіркою. Але допомогу з управлінням потягнув Дін. А Рік зайняв місце керівника магазину прикрас "Night Gold". Пізніше прийшло рішення відкрити ресторан. Ліра люб'язно погодилася зайняти місце керуючої. А ще через деякий час я відкрила клуб, і Стів там керує. У мене ще відкритий клуб. Але в Ліхтенштейні. І місце керуючого тимчасово взяв Даня. А коли він посяде місце альфи і глави компанії дядька, мені доведеться знову шукати керуючого. Але це справа часу.
-А куди ти їздила? Просто ти так спонтанно поїхала, навіть нормально не пояснила - запитала Ліра.
-У Ліхтенштейн. Юрій хотів мене бачити. Знову вмовляв зайняти пост альфи.
-Так у чому проблема? -запитала Ліра-Стая не може стільки часу бути без альфи.
-У них є альфа - при згадці про Алана серце кольнуло, а вовчиця завозилася -Не час ще -сказала я.
Я не знаю чому відтягую. Я давно зайняла б місце батька. Але відчуваю, що рано ще. Далі ми вже їхали в тиші.