Глава 5

8 років потому
Лондон. Клуб "Night Wolf"
Музика гримить на всю будівлю. Напівп'яні підлітки танцюють, деякі сидять у компанії, п'ють. Особливо п'яні стоять у кутку і цілуються.
Віп-кімната номер 3
-А я тобі кажу, що нам вигідна була б та угода - говорить голос з-за дверей.
-А я тобі повторюю, що ця угода чревата була б наслідками. Ця компанія вже втрачає статус. Її більше ніякі угоди не врятують. Перкоуну варто її або продати, або оголосити, що його компанія банкрут. - відповів другий.
-Згоден зі Стівом. Немає сенсу в угоді з ним, якщо він на краю прірви. Де гарантія, що він не потягне нас за собою.
-А я вам кажу, що варто було спробувати.
-Рік, я думаю, що це питання варто вирішувати безпосередньо нашому босові. Тим більше, я не думаю, що вона згодна знову укладати угоду з такою компанією. Ти пам'ятаєш, чим це одного разу обернулося? - пролунав жіночий голос.
-Пам'ятаю. Знатний вона нам струс влаштувала. Навіть погрожувала звільнити. - відповів Рік.
-Навіть якби вона тебе і звільнила, все одно повернула б із жалю. Такого співробітника як ти ніяка компанія не взяла б. Ти розвалив би всі, починаючи від великої і закінчуючи затріпаним охоронним агентством. - відповів Стів.
-Діне, а ти що думаєш? - запитав Рік.
-Згоден зі Стівом. Ти - нещастя для будь-якої компанії. - відповів Дін
-Та ну вас. - відвернувся Рік.
-Хлопці, припиніть. Ми всі разом винні в тому, що тоді сталося. Головне, що вдалося вирішити це. - відповіла Ліра - До речі, днями повертається бос. У нас усе готово?
-Не хвилюйся, лисенятко, усе пучком - відповів Рік.
-Ось це й напружує, що в тебе все пучком.
-А не знаєш куди вона поїхала? - запитав Дін
-Не знаю. Подзвонила вранці з аеропорту, сказала, що тижнів зо два її не буде. Тимчасово виконання обов'язків компанії передає тобі. І все. Пробувала дізнатися, куди вона поїхала - не вдалося.
-Зрозуміло.
************
Цей самий вечір. Ліхтенштейн
Клуб "Black Night Wolf"
Машина зупинилася біля будівлі клубу. Молодий чоловік вийшов з неї і пішов до входу. Біля нього була велика черга. Підійшовши до входу, кивнув двом викидайлам і пройшов усередину. Гучна музика вдарила по вухах перевертня, і він, не звертаючи уваги ні на кого, пішов у віп-зону. У віпі сиділа дівчина з довгим чорним волоссям. Одягнена була в чорні штани в облипку, чорну майку і шкіряну куртку.
-Ну здрастуй, Юро. Давно не бачилися. - сказала вона.
-Привіт. Ти права, давно. 8 років минуло, а ти до нас навіть не приїжджала жодного разу.
-Зайнята була. Та й сенс? Що б знову слухати від тому, що я дефект?
-Зграї потрібен альфа.
-Наскільки я знаю, альфа у вас є - Алан Ветлицький. Я-то тут яким боком? - запитала дівчина.
-Ти спадкова альфа. Твій батько мріяв, що ти займеш його місце і будеш чудовою альфою.
-Я дефект.
-Стая прийме тебе будь-якою, Дара. Навіть якщо ти не обертаєшся.
-Стая то прийме, а от інші сумніватимуться в силі зграї за такої альфи, як я. - відповіла Дара - Гаразд. Я подумаю і повідомлю тобі своє рішення. До зустрічі, Юро.
-До зустрічі, альфа.
Дара
Господи, як же мене задовбали. Вісім років бета батька намагається мене переконати повернутися і зайняти пост альфи. Хоча вже 4 роки як Алан зайняв моє місце. Я і не проти. У мене бізнес. Весь мій час віддано йому. І головне, що ніхто з рідних і зграї не знає, що я випустила свою вовчицю. Так, моя вовчиця прокинулася через 3 роки, після мого від'їзду зі зграї дядька. Добре, що друзі поруч були. Вони підтримали мене тоді, підтримують зараз. Ми як невелика зграя. Один за одного горлянки порвемо.
Я спускаюся до виходу. Уже на підході до нього я зіткнулася з кимось.
-Слухай, дивись, куди йдеш, - сказала я.
-Це ти очі роззуй, курка сліпа-опа, голос то знайомий. Повертаю голову і зустрічаюся поглядом з Аланом.
-А ти, замість того, щоб розглядати силікон своєї ляльки, братику, під ноги дивись. - хмикнула я.

-Дарина...? -Мені здалося чи я чула дзвін щелепи, що впала?
-Ні, Папа Римський. -відповіла я сарказмом.
-Алюнечко, а хто це? -пропищало щось
-Н-да, не очікувала, братику, що ти опустишся до "Алюнічки". А я дивлюся у тебе не тільки груди силіконові, а й мозок? -звернулася я до цього.... непорозуміння природи 
-Та як ти смієш? Ти взагалі знаєш з ким говориш?
- І з ким же?
-Я наречена альфи Нічних вовків. А ти хто така? -запитала вона.
-Та що ти кажеш? - награно здивувалася я - Наречена Алана? А я... - але я не встигла договорити - мене перебили.
-Ал, ти де застряг? -о, Данька. Хоч із ним нормально поспілкуватися можна-Що тут відбувається? -запитав він, але Ал не встиг відповісти.
-Привіт, Даню. Як справи? -запитала я.
-Дарина? Ти? -Не впізнав, чи що - А ну ж бо пішли зі мною - схопив за руку і потягнув до VIP-кімнат. Підійшовши до потрібної, відчинив двері, зайшов і потягнув за собою - Хлопці, дивіться кого я вам привів - він відступив, і я пройшла.
-Мати моя вовчиця. Мала, чи це ти? -Запитав Санька
-Ні, опосум, у тебе галюніки - хмикнула я
-Не дзвонила, не приїжджала, не писала. Як так можна, а? - не вгамовувався він.
-І я тебе рада бачити. Привіт Андрію. - я кивнула хлопцеві, що сидів
-Привіт, привіт пропажа. Іди обійму - він підійшов і обійняв мене.
Закінчивши з обіймами, я подивилася на присутніх у кімнаті. Крім братів сидів ще Макс і 2 дівчини.
-Так, принцесо, дозволь представити тобі мою справжню пару Ніку, - сказав Дан і після його слів дівчина підійшла до нас. -Ніка, це Дарина, наша сестра - я розглядала її. Блондинка з синіми очима. Невеликого зросту. Миле личко. Чимось на ангела скидається.
-Дуже приємно познайомитися, Дара. Хлопці багато про тебе говорили.
-Я сподіваюся тільки хороше - запитала я і примружено подивилася на хлопців. Вони активно закивали головами.
-Не хвилюйся, усе тільки хороше - усміхнулася Ніка.
-Мала, це Христина, моя пара - сказав Андрій
-Приємно познайомитися - відповіла вона. Руда, із зеленими очима. Зростанням на пів голови нижча за Андрія. Відьмочка. Я посміхнулася їм.
-Приємно познайомитися - відповіла я і в цей момент зайшов Алан. Оглянувши присутніх, зупинив погляд на мені. Я відповіла йому тим самим. Кивнувши якимось своїм думками пройшов до диванів.
-Привіт красуня. Невже наша Дарина з каченя перетворилася на такого лебедя? - запитав Макс.
- А ти сумнівався? - сарказмом відповіла я - Не хвилюйся, такий лебідь тобі не по зубах - хмикнула я. Макс нічого не відповів.
-Ну що, вип'ємо за зустріч - сказав Макс і почав розливати алкоголь. Взявши келихи, ми хотіли випити, але я не встигла зробити й ковтка, як задзвонив телефон. Дін
-Вибачте, хлопці, але це важливо - я встала і вийшла.
-Так, Дін - відповіла
-Привіт, вовченятко. Ти коли приїдеш?
-Незадовго. А ти що скучив?
-Звичайно, вовченя. Не тільки я. Рік особливо скучив. Прям рота не заткнути - хмикнув він.
-Ну так, а я особлива затичка?
-Йому сподобалася прочуханка. Більше ж нікому. На Ліру він не реагує навіть.
-У мене через дві години літак. Тож скоро буду.
-Чекаємо. Будеш на підльоті напиши. Ми зустрінемо.
-Хорошо. Бувай.
-Бувай, вовченятко.
Закінчивши говорити, я простояла ще й повернулася в кімнату.
-Хлопці, я була дуже рада вас бачити, але мені треба їхати. Справи.
-Мала, відпускаємо з обіцянкою скоріше повернутися. А то дивись, з'явимося до тебе вночі й боки покусаємо - погрожував Сашко.
-Ой, налякав. Опосум, тобі дітей лякати тільки, і то не факт що вони злякаються
-Та ну тебе.
-Гаразд, я побігла. Скоро побачимося - підморгнула я, вийшла з кімнати і пішла на вихід.