Глава 3

Ми зайшли до будинку та сіли за стіл. Дядько, як альфа, сів на чолі столу. Праворуч від нього сіла тітонька. Ліворуч сів Даня, як старший спадкоємець. Біля нього сіли Алан і я. Близнюки ж сіли біля тітки. Дмитро сів навпроти дядька, Діана праворуч від нього, тобто біля мене, а зліва місце порожніло.

-Як Максим? Знайшов уже свою пару? - Запитала тітка Лара.

-Та начебто ні. Принаймні, нас з нею він ще не знайомив. - сказала Діана-Данило, а ти не знайшов ще свою пару?

-Поки немає. Але як тільки знайду, одразу вас познайомлю.

-Ловимо тебе на слові, синок-відповіла Лара.

Пролунав дзвінок у двері.

-Це, мабуть, Максим.

-Я відчиню-сказав Алан і пішов до дверей. Звідти пролунали голоси.

-Вітаю всіх. – сказав Максим. Так, а він не змінився. Хіба що змужнів.

-Привіт, Максиме. Проходь, сідай. -Сказав дядько.

-Прошу вибачення за те, що затримався. Справи.

-О так, від тебе цими "справами" за версту пре - підколов Сашко.

-А ти не заздри гноме. – вторив йому Макс.

-Припинили обидва. -Сказав чи наказав Дмитро. Вони замовкли. -Даро, наскільки я знаю ти вже закінчила школу. Куди плануєш вступати? – запитав мене Дмитро.

-О, так наш дефект вже не школярка – почав глузувати Макс. Праворуч від мене почувся рик, Алана - Та ще й захисника знайшла-продовжував він. Раптом пролунав стукіт об стіл, та такий, що посуд задзвенів.

-Максим, ти ведеш себе неприпустимо. Негайно вибачся.

-Не варто, альфа. Якщо Максим Дмитрович вважає, що така поведінка є для нього нормою, то нехай. Дякую, тітко, все було дуже смачно. Вибачте, я піду. - Сказала я і встала з-за столу. Піднялася до себе.

*************************************************

Тим часом унизу

-Ну ти й тварюка-вимовив Ал.

-Гей, друже, це жарт був. Ти чого? -Здивувався Макс.

-Для тебе може і жарт, але для Даринки ні. Поспішаю тобі нагадати, що я теж був дефектом. Але ні тобі це не завадило, ні нашій дружбі. ТАК ЯКОГО ХРІНА ТИ ПРИНИЖУЄШ МОЮ СЕСТРУ? – не витримав Ал.

-Ал, я зрозумів. Вибач-сказав Макс.

-Мені не потрібні твої вибачення. Краще б перед Дарою вибачився. Дякую мамо. Дуже смачно - сказавши це, Алан вийшов з-за столу і піднявся за сестрою.

-Максим, Максим - похитала головою Діана - Те, що Дарина не обертається, це не привід постійно їй про це нагадувати. Я засмучена твоєю поведінкою.

-Мам, я .... - намагався заперечити Макс.

-Ні слова більше-відповіла Діана.

*************************************************

Дарина

Я сиділа у кімнаті. До мене зайшов Алан

-Мишеня, не сприймай слова цього ідіота серйозно.

-Та ладно. Я звикла вже.

-Іди до мене-сказав Алан і притягнув у свої обійми.

-Дякую братику.

-Я завжди поруч, мишеня. Подивимося фільм?

-А давай. - Ми вмостилися на моєму ліжку і включили "Ми Міллери". Десь під кінець фільму я заснула.

*************************************************

"У день, коли всі зграї зберуться в бій з ворогом, прийде на допомогу до них дитя, чия сила дорівнює 10 найсильнішим. Вовк той буде забарвлення темряви, а в місячному світлі зі сріблом. Убивши найсильнішого ворога поверне пошану знову і альфу зграї, що одного разу втратила ватажка.

*************************************************

Я прокинулася від цього дивного сну та від крику.

-А Алан де? – кричав Сашко.

-А тобі він навіщо? Може він у кімнаті ще спить - відповіла йому тітка Лара.

-У тому те й річ, що в кімнаті його немає.

-У цьому будинку дадуть поспати чи ні? - пробурчали зліва від мене.

-Ал, ти зі мною ночував? - Запитала я.

-Мабуть заснув слідом за тобою. - відповів він і потягнувся. - Ладушки, мишеня, вставати треба. Поспати нам все одно не дадуть. - Ал підвівся і поцілував мене в чоло і пішов на вихід з кімнати - Чого ви розкричалися, тут я. Не дають поспати людям-далі я вже не чула. Встала з ліжка і пішла у душ. Після душа одяглася і прибрала бардак на ліжку. Пішла вниз. Внизу сиділа тітка Ді та тітка Лара.

-Доброго ранку - сказала я

-Доброго. Дару, ти вибач мого сина за вчорашню витівку, я не знаю, що на нього найшло.

-Та годі, тітка Ді, все добре.

-Сніданок на столі-сказала тітка Лара.

-А Ви не снідаєте?

-Ми вже поснідали. Тільки ти і Алан спали як ведмеді в сплячці і нічого не чули.

Я нічого не відповівши пішла на кухню. Там стояло 2 тарілки з яєчнею, тарілка з млинцями та 2 чашки кави. Я сіла за стіл і почала їсти.

-Доброго ранку мам, тітка Ді-сказав Алан і зайшов на кухню - Приємного апетиту, мишеня.

-Дякую і тобі. - Ми стали снідати.

-О, наші пропажі знайшлися-Саша

-А що це ми зникни. - Запитала я

-Ну, як же, самі вчора злиняли на гору, не виходили весь вечір, зайшли до ваших кімнат, а вас немає. А вранці ви не відгукуєтесь. - Андрію.

-Взагалі ми були у Дари в кімнаті і спали. А те, що ви сліпі, так це вам окуляри час купувати-беззлобно посміхнувся Ал. - І замість того, щоб кричати весь ранок уважно подивилися б. Чого шукали хоча б?

-Ми вас шукали, щоб ви допомогли з підготовкою до завтрашнього свята. - Даня

-А що завтра? - Запитала я.

-Уууу, як все у нас втрачено-закотив очі Сашко. - Мала, у тебе завтра повноліття, чи ти забула.

Якщо чесно не забула, але дуже не хочу будь-якого свята. Але це знати їм не треба.

-Не обов'язково завтра щось влаштовувати.

-Даро, це питання не обговорюється. Я хочу, щоб моя племінниця запам'ятала своє 18-річчя. -Сказав дядько Ден.

Н-да, чує моя попа я запам'ятаю цей день надовго...

*************************************************

На наступний день

Я прокинулась. Повернулась на спину і дивлюсь у стелю. Так, сьогодні мій день народження. Я не хочу його святкувати. Я підвелася, пішла в душ. Після цього пішла до гардеробу і почала вибирати вбрання. Погляд упав на білу мереживну сукню. Я одяглася і спустилася вниз. Зайшла до вітальні, тут пусто і тихо. Пішла на кухню, а там: