Того ж вечора
Сиділа я в кімнаті, нікого не чіпала. Заходить Даня
-Мала, пішли вниз, зараз гості приїдуть.
Я скривилася, на що він засміявся
-Дуже смішно – буркнув я і пішла в гардероб. -5 хвилин і спускаюся.
Ви, мабуть, думаєте що я буду наряджатись? А хрін їм. Одягнула вільну футболку та шорти. Волосся заплела у звичайну косу. Косметику не наносила. Подивилася в дзеркало – начебто непогано. По-домашньому. Спускаюся вниз.
-Даро, це що за вигляд?-запитала тітка Лара. Сама вона була одягнена у синю сукню.
-А що не так? - Запитала я.
-Йди і переодягнися - продовжує вона.
-Мам, та залиш ти її в спокої-втрутився Алан. Він одягнув сорочку та штани. -Якщо їй зручно, нехай так і буде.
-До нас приїжджають важливі гості, а вона вирядилася як безпритульна дівка-продовжує тітонька. Особисто я не хочу "вбиратися". Мені і так добре.
-Що за шум? -О, от і дядько.
-Денисе, ти подивися у що одягнена наша племінниця.
-А що тебе не влаштовує, люба? - а мені підморгнув.
-Та йдіть ви. -Уууу, тітонька образилася. Дядько Денис підійшов до неї і обійняв.
-Добре, я переодягнуся. Якщо це так важливо. - І пішла на гору. Подивилась у гардероб. Знайшла класичну чорну сукню. Одягла її. Волосся вирішила залишити так, а губи нафарбувала блиском. Пішла вниз. Тітка подивилася задоволеним поглядом.
************************************************
Через 1 годину
Пунктуальність у наших "дорогих" гостей зашкалює.
Я сиділа у вітальні і дивилася у стіну. Жарт. Залипла у телефоні. Близнюки про щось сперечалися. Данило з дядьком щось обговорювали щодо зграї. Алан. А до речі, де він.
-А де Алан? - Запитала я.
-Тут я- відповів він і вийшов з кухні. - Що хотіла?
-Та ні, нічого - і дивилася далі в телефон.
-Гості вже в зграї-сказав дядько і підвівся з дивана.
Усі встали, окрім мене, і пішли зустрічати гостей.
-Дара пішли-сказала тітка Лара.
-Я тут побуду-вона подивилася грізним поглядом - Гаразд - я встала і пішла за нею.
Ми вийшли у двір саме в той момент, коли під'їхала машина до будинку. З неї вийшли чоловік та жінка.
-Привіт, Дмитре. Як доїхали-запитав дядько Денис.
-Доброго дня, Денисе. Не погано. Раді Вас бачити.
-Привіт Діано. Як я рада тебе бачити - сказала тітка Лара і обійняла її. Так, тітка Лара, моя мама та Діана подруги дитинства. І так сталося, що всі вони виявилися істинними парами альф, та ще й кращих друзів.
Зрештою, вони звернули на нас увагу.
-Виросли спадкоємці. Красенями стали-сказав Дмитро-Ден, кому зграю передаси?
-Та не вирішив поки що. Вони всі сильні і будуть добрими альфами.
І тут помітили мене
-Дара, подорослішала, красунею стала-сказала Діана і підійшла мене обійняти-Вовчиця так і не прокинулася? - спитала вона мене тихо. Я лише заперечно похитала головою. Вони знали, що моя вовчиця не хоче прокидатися і робили все, щоб я відчувала себе комфортно серед повноцінних перевертнів. Є, звичайно, й ті, хто мені зневажає і називає дефектом. -Ну Нічого, все буде добре.
-А Де ваш спадкоємець? - спитав дядько.
-Скоро буде.
-Ходімо в будинок, там вже накрити стіл.
Перед входом до будинку до мене підійшов Алан і обійняв мене. Він завжди мене підтримує та заспокоює. Ми стали як рідні після того випадку.
3 роки тому
Цього дня був повний місяць. Дядько з братами готувалися до цього дня. Усі були зайняті хто чим. Я читала, хлопці допомагали дядькові, тітка Лара готувала вечерю, а Алан. З ним щось діялося. Він закрився у себе і не виходив. Не хотів мабуть показуватися, оскільки сьогодні повня, і він, як я, ще не випустив свого вовка. Його намагалися не називати в обличчя дефектом, бо боялися гніву альфи. Але за спиною були ті, хто обговорював і поливали брудом.
Через кілька годин. За 5 хвилин до повного місяця.
-Ну що? Чи готові? - спитав дядько.
-А Алан йде? - Запитала тітка.
-Ні.
-Може я залишусь? - Запитав Данило
-Ти як майбутній альфа маєш бути присутнім. Даро, я сподіваюся за годину нашої відсутності нічого не станеться? - Запитав мене
-Сподіваюся - у мене було таке почуття, ніби щось має статися. - Ідіть, все буде гаразд.
Вони вийшли. Данило пригальмував.
-Якщо що, кричи-підморгнув і пішов.
*************************************************
Місяць з'явився у небі. День повні почався. Я сиділа внизу читала книгу, як раптом почула рик, а потім скиглення з другого поверху. Встала та пішла на звук. Ці звуки виходили з кімнати Алана.
-Алан, з тобою все нормально? - Запитала я постукав. У відповідь тиша. - Алан? - Знову покликала. У відповідь скиглення. Я смикаю ручку – закрито. - Алан відчини мені двері, будь ласка - стукаю і прошу. Замок клацнув. Я пройшла до кімнати.
-Дара-я подивилася у бік голосу-Я схоже обертаюся. - Після цього Алан різко скрутився і застогнав. Я хотіла підійти. - Ні. Краще йди. Я можу зашкодити.
Саме в цей момент я відчула свою вовчицю. Вона заворушилася, вимагаючи підійти та допомогти. Що я й зробила.
-Алан, Послухай мене. Ти маєш зараз зосередитись на моєму голосі. – я поклала руку йому на спину. - Ось так. Просто слухай мій голос. Все буде добре. Ти впораєшся. Просто слухай мене. - М'язи під рукою тремтіли - Уяви свого вовка. Який він гарний могутній. Подумай про те, як ти встаєш на лапи, біжиш лісом. Уяви і випусти його. Стань із ним одним цілим. - говорили ми з вовчицею. Почувся хрускіт кісток, стогін переходить у ричання. Переді мною стояв вовк, він повернув морду до мене і глянув у вічі. Я акуратно підвелася, щоб не спровокувати його, і простягла руку. Вовк ткнувся в неї носом і підставив голову. - Який же ти гарний-у відповідь почула задоволене ричання.
"Дякую, сестричко" - сказав подумки Ал.