Глава 2

Того ж вечора

Сиділа я в кімнаті, нікого не чіпала. Заходить Даня

-Мала, пішли вниз, зараз гості приїдуть.

Я скривилася, на що він засміявся

-Дуже смішно – буркнув я і пішла в гардероб. -5 хвилин і спускаюся.

Ви, мабуть, думаєте що я буду наряджатись? А хрін їм. Одягнула вільну футболку та шорти. Волосся заплела у звичайну косу. Косметику не наносила. Подивилася в дзеркало – начебто непогано. По-домашньому. Спускаюся вниз.

-Даро, це що за вигляд?-запитала тітка Лара. Сама вона була одягнена у синю сукню.

-А що не так? - Запитала я.

-Йди і переодягнися - продовжує вона.

-Мам, та залиш ти її в спокої-втрутився Алан. Він одягнув сорочку та штани. -Якщо їй зручно, нехай так і буде.

-До нас приїжджають важливі гості, а вона вирядилася як безпритульна дівка-продовжує тітонька. Особисто я не хочу "вбиратися". Мені і так добре.

-Що за шум? -О, от і дядько.

-Денисе, ти подивися у що одягнена наша племінниця.

-А що тебе не влаштовує, люба? - а мені підморгнув.

-Та йдіть ви. -Уууу, тітонька образилася. Дядько Денис підійшов до неї і обійняв.

-Добре, я переодягнуся. Якщо це так важливо. - І пішла на гору. Подивилась у гардероб. Знайшла класичну чорну сукню. Одягла її. Волосся вирішила залишити так, а губи нафарбувала блиском. Пішла вниз. Тітка подивилася задоволеним поглядом.

************************************************

Через 1 годину

Пунктуальність у наших "дорогих" гостей зашкалює.

Я сиділа у вітальні і дивилася у стіну. Жарт. Залипла у телефоні. Близнюки про щось сперечалися. Данило з дядьком щось обговорювали щодо зграї. Алан. А до речі, де він.

-А де Алан? - Запитала я.

-Тут я- відповів він і вийшов з кухні. - Що хотіла?

-Та ні, нічого - і дивилася далі в телефон.

-Гості вже в зграї-сказав дядько і підвівся з дивана.

Усі встали, окрім мене, і пішли зустрічати гостей.

-Дара пішли-сказала тітка Лара.

-Я тут побуду-вона подивилася грізним поглядом - Гаразд - я встала і пішла за нею.

Ми вийшли у двір саме в той момент, коли під'їхала машина до будинку. З неї вийшли чоловік та жінка.

-Привіт, Дмитре. Як доїхали-запитав дядько Денис.

-Доброго дня, Денисе. Не погано. Раді Вас бачити.

-Привіт Діано. Як я рада тебе бачити - сказала тітка Лара і обійняла її. Так, тітка Лара, моя мама та Діана подруги дитинства. І так сталося, що всі вони виявилися істинними парами альф, та ще й кращих друзів.

Зрештою, вони звернули на нас увагу.

-Виросли спадкоємці. Красенями стали-сказав Дмитро-Ден, кому зграю передаси?

-Та не вирішив поки що. Вони всі сильні і будуть добрими альфами.

І тут помітили мене

-Дара, подорослішала, красунею стала-сказала Діана і підійшла мене обійняти-Вовчиця так і не прокинулася? - спитала вона мене тихо. Я лише заперечно похитала головою. Вони знали, що моя вовчиця не хоче прокидатися і робили все, щоб я відчувала себе комфортно серед повноцінних перевертнів. Є, звичайно, й ті, хто мені зневажає і називає дефектом. -Ну Нічого, все буде добре.

-А Де ваш спадкоємець? - спитав дядько.

-Скоро буде.

-Ходімо в будинок, там вже накрити стіл.

Перед входом до будинку до мене підійшов Алан і обійняв мене. Він завжди мене підтримує та заспокоює. Ми стали як рідні після того випадку.

3 роки тому

Цього дня був повний місяць. Дядько з братами готувалися до цього дня. Усі були зайняті хто чим. Я читала, хлопці допомагали дядькові, тітка Лара готувала вечерю, а Алан. З ним щось діялося. Він закрився у себе і не виходив. Не хотів мабуть показуватися, оскільки сьогодні повня, і він, як я, ще не випустив свого вовка. Його намагалися не називати в обличчя дефектом, бо боялися гніву альфи. Але за спиною були ті, хто обговорював і поливали брудом.

Через кілька годин. За 5 хвилин до повного місяця.

-Ну що? Чи готові? - спитав дядько.

-А Алан йде? - Запитала тітка.

-Ні.

-Може я залишусь? - Запитав Данило

-Ти як майбутній альфа маєш бути присутнім. Даро, я сподіваюся за годину нашої відсутності нічого не станеться? - Запитав мене

-Сподіваюся - у мене було таке почуття, ніби щось має статися. - Ідіть, все буде гаразд.

Вони вийшли. Данило пригальмував.

-Якщо що, кричи-підморгнув і пішов.

*************************************************

Місяць з'явився у небі. День повні почався. Я сиділа внизу читала книгу, як раптом почула рик, а потім скиглення з другого поверху. Встала та пішла на звук. Ці звуки виходили з кімнати Алана.

-Алан, з тобою все нормально? - Запитала я постукав. У відповідь тиша. - Алан? - Знову покликала. У відповідь скиглення. Я смикаю ручку – закрито. - Алан відчини мені двері, будь ласка - стукаю і прошу. Замок клацнув. Я пройшла до кімнати.

-Дара-я подивилася у бік голосу-Я схоже обертаюся. - Після цього Алан різко скрутився і застогнав. Я хотіла підійти. - Ні. Краще йди. Я можу зашкодити.

Саме в цей момент я відчула свою вовчицю. Вона заворушилася, вимагаючи підійти та допомогти. Що я й зробила.

-Алан, Послухай мене. Ти маєш зараз зосередитись на моєму голосі. – я поклала руку йому на спину. - Ось так. Просто слухай мій голос. Все буде добре. Ти впораєшся. Просто слухай мене. - М'язи під рукою тремтіли - Уяви свого вовка. Який він гарний могутній. Подумай про те, як ти встаєш на лапи, біжиш лісом. Уяви і випусти його. Стань із ним одним цілим. - говорили ми з вовчицею. Почувся хрускіт кісток, стогін переходить у ричання. Переді мною стояв вовк, він повернув морду до мене і глянув у вічі. Я акуратно підвелася, щоб не спровокувати його, і простягла руку. Вовк ткнувся в неї носом і підставив голову. - Який же ти гарний-у відповідь почула задоволене ричання.

"Дякую, сестричко" - сказав подумки Ал.