Глава 1

17 років по тому

Сплю. Нікого не чіпаю. Ні на кого не гарчу. Але ні, якомусь смертнику закортіло вилити на мене холодну воду.

-ВБ'Ю ТВАРЮК!!!-рявкнула я, схопившись і побачивши цих смертників. А ними виявилися два мої улюблені (але не дуже в цій ситуації) ідіоти-Олександр та Андрій. Близнюки. У Сані колір волосся світлий, а Андрій темніший. Обидва блакитноокі. Вовки їхнього майже однакового забарвлення. Тільки у Сашка навколо лівого ока руда пляма, а в Андрія навколо правого. Обидва підкачені. Прям мрія дівчат.

-Не треба сестро, будь ласка-каже Саня і робить очі як у кота зі Шрека. Хоча знає, що на мене це не діє-Краще пішли снідати.

-Ви два ідіоти хоч раз у житті можете мене нормально розбудити, а не як завжди?

-Так ми пробували. Але ти сказала, що вирвеш нам хвости якщо ще хоч раз розбудимо-сказав Андрій. -Між іншим, ми тебе не просто так підняли

-Що вже цього разу вигадали-питаю, оскільки ці ідіоти вічно мене втягують у свої авантюри. А отримую вічно я.

-Ми нічого, хоча в планах було – каже Сашко – А ось у батьків у нас якась важлива справа. Тож тато й попросив тебе розбудити.

Мені цікаво стало, що там у дядька Дениса та тітки Лари траплялося і що за важлива розмову. І так ви не помилились. Мої батьки загинули під час нападу ліканів. Вони відволікали їх, а коли дядько зі своєю зграєю прийшли на допомогу, знайшли їх мертвими. А мене прийняли як рідну. Дядько казав, що незабаром я маю зайняти місце тата, але мабуть не доля. А все тому, що у двох сильних альф народився дефект. Не знаю чому, але моя вовчиця відмовляється прокидатися. Ну тай гаразд, я змирилася.

Що ж, якщо треба бути на сімейній раді, то доведеться вставати. Але спочатку:

-Так олухи злиняли звідси

-Ну мала-почалося

-Так, Ви не чули, що Дара сказала? -О, ось і старший. Сіроокий шатен, з підкачаним тілом. Найстарший у сім'ї. Спадкоємець альфи і гордість. Забарвлення вовка в нього в Лару: насичено руде. Мрія будь-якої. - Ану геть звідси.

-Ден, Вічно ти ....

-Ще один звук, і скажу альфі що ви на тренуваннях нічого не робите і подивимося тоді що буде - сказав Ден двом опосумам, а потім мені-А ти, мала вставай і спускайся снідати. Тільки на тебе і Ала чекаємо.

Так, стоп.

-Дан

-Що?

-А Алан куди пішов?

-На пробіжку, мабуть. Не знаю. Це ж у вас таємниці від нас.

-Гаразд.

Дан пішов униз, а я встала з ліжка і пішла у душ. Після душа почистила зуби, пішла в гардероб, одягла джинсові шорти та футболку з вовком, подивилась у дзеркало. Волосся кольору воронячого крила, очі карого кольору, фігура начебто є, груди другого розміру. Дядько казав що я копія мами. Але ось не знаю якого кольору в мене вовчиця. Пішла вниз.

Коли зайшла на кухню, всі сиділи за столом. Ну, майже всі. Алана не було. А ні, ось і він

-Всім доброго ранку-сказав Алан. Колір волосся чорний. Карі очі. Іноді відчуття, що ми з ним близнюки. Але він старший за мене на 2 роки. Забарвлення вовка в нього чорне з рудими кінцями. - І тобі мала теж-і обійняв мене

-Доброго-сказала я і сіла за стіл.

-Діти, у нас до вас серйозна розмова-почала тітка Лара. Не подобається мені це все.

-Мам, Що сталося? - молодець Данило, мені теж цікаво, що відбувається, але відповідь почути боюся.

-До нас у гості приїде альфа Місячних вовків із сім'єю. -Відповів дядько Денис. О, ні, тільки не вони. Мабуть, це було написано на моєму обличчі, через що Алан запитав:

-А нам обов'язково треба бути?

Я подивилася на Алана, він на мене, і ми подивилися на дядька.

-Це обов'язково – все, добив.

Зараз поясню у чому справа:

2 роки тому

Звичайний ранок, звичайні процедури з ранку. Все б нічого, якби не одне але. До нас мав приїхати альфа Місячних вовків. Дядько запросив його в гості. Тому зранку всі готувалися до їхнього приїзду.

Через 2 години

Ми стояли всією родиною на ганку будинку. Чергові повідомили, що машина альфи сусідів уже на території. Коли машина під'їхала до будинку, з неї почали виходити нелюди. Першим вийшов альфа. Він підійшов до дядька.

-Доброго дня, Денисе. Радий тебе бачити.

-Привіт Дмитро. Як ти? Як зграя?

-Зграя процвітає. Дякую. Я дивлюся сини вимахали. Справжні самці. А що за чарівне створення?

-Це моя племінниця, Дарина.

-Можна просто Дара.

-Дуже приємно, Даро. Мене звуть Дмитро.

-Здрастуйте, мені теж дуже приємно - відповіла я.

-А де ж твій спадкоємець і дружина?

-Доброго дня, Денис-сказала приємним голосом жінка.

-Привіт Діано. Ти як завжди прекрасна.

-Дякую. А де Лариса?

-В будинку. Ходімо.

-А де Максим? – запитала Лара, коли ми увійшли до будинку.

-Він скоро під'їде. Поїхав документи подавати до університету.

Ми сіли до столу.

Через 1 годину

Пролунав дверний дзвінок, я пішла відчиняти. Коли відкрила – побачила його. Брюнет, з сіро-блакитними очима, в міру накачаний. Мрія. Та й я закохалася. Про це знав лише Алан.

Справжнє

Ні ні ні. Тільки не він. Я не витримаю.

-Дядьку, я не зможу. Ми з Нікою домовилися про ночівлю. - Спроба не тортури.

-Ні, Даро. Повинні бути присутніми всі.

-До того ж вони запрошені на твій день народження-утішила тітка Лара.

-І коли вони приїдуть? - Запитав Алан

-Сьогодні ввечері. Тому всі присутні на вечері, і ти Дара у тому числі.

-Добре-відповіла я.