Розділ 9 Редмун

Тієї ж миті табір піратів розірвало виттям сирени. Пірати в серйозній паніці заметушилися, шукаючи свої речі в наметах: їжу, амуніцію, зброю та одяг. По їхніх очах можна було прочитати страх, що цей день може стати для них останнім.

Алан через бінокль спостерігав за чудовиськом. Його важкі кроки невблаганно наближалися до табору. До генерала підійшов Вектор, тримаючи зброю в лівій руці.

– Генерале Алане, що там?

– Векторе? Редмун іде сюди. Не стій стовпом, допоможи іншим!

Алан побіг до одного з наметів, поки Вектор допомагав людям зносити речі в бункер. Під такою напругою секунди спливали в кілька разів швидше: час тиснув, а ворог був усе ближче. У наметі Алан гачкоподібним рухом скрутив з дошки креслення і пригледівся до дивного високотехнологічного кейса для зброї під столом, поруч з яким лежали дві сумки – звичайна та військова.

«Я не зможу взяти все... Чорт! Без них я нічого не зможу вдіяти», – промайнуло в голові генерала.

Він закинув сумку на плечі. Знадвору вже чувся град пострілів, які глухо губилися в густому червоному тумані. Алан чимдуж кинувся до бункера, де його перестрів Вектор.

– Генерале, він уже тут.

– Я не сліпий, сам прекрасно бачу, – Алан на ходу зняв свій пояс із ножами, рацією та детонатором і втиснув його в руки Вектору.

– Це тобі зараз знадобиться.

– Що це?

– Немає часу пояснювати!

Алан жбурнув свої речі в бункер. Багряний туман уже дістався турелей, і генерал почав закривати масивний вхід.

– А як же я? – вигукнув Вектор перед тим, як люк почав опускатися.

– Ти лишаєшся тут.

– Але ж я помру!

– Не факт. Але зараз ти маєш шанс показати нам, наскільки ти цінний.

– Що? Ви хочете кинути мене напризволяще?

– У тебе є рація, будеш слухати мої команди, ясно? На цьому все!

Люк із брязкотом зачинився, і всередині провернули засуви. Вектор завмер на вулиці. Його повільно поглинав багряний туман. Раптом земля здригнулася від кроків. Турелі остаточно вийшли з ладу, і Вектор від несправності впав на землю, побачивши, що саме височіє над ним.

Це було чотириметрове чудовисько, повністю вкрите наростами, яке лише віддалено нагадувало людину. Воно пересувалося навкорачки, спираючись на масивні пазурі. Обличчя монстра жахало: ліва половина рота повністю зрослася через спори, а з іншої стирчали криві, гострі та тупі ікла. Коліна істоти настільки деформувалися, що вже не розгиналися

Тишу розірвав тріск рації Вектора – на зв'язок вийшов Алан:
– Векторе, слухай мене уважно. Зараз не рухайся, незважаючи ні на що.

Зсередини Вектора сипалися іскри. Повільними, але різкими рухами він вихопив рацію. Редмун миттєво помітив рух, схилив голову набік і глухо загарчав. Вектор завмер із пристроєм у руках. Аж раптом чудовисько вивернуло шию на 180 градусів і кинулося до сусіднього намету, під яким ховався пірат. Редмун, немов кріт, почав розривати укриття своїми кігтями, паралельно видаючи гучне, моторошне гурчання. Вектор з неймовірним зусиллям підніс рацію до голови:

– Алане... У мене проблема, я ледве рухаюся.

– Векторе, слухай уважно. Тобі треба дістатися мого намету, взяти збройовий кейс і принести його до виходу. Також прихопи сумку, що лежить поруч.

– Але як я доберусь? Редмун мене розірве!

– Ти не зрозумів? – роздратовано гаркнув Алан. – Для Редмуна тебе не існує, він бачить і відчуває лише живих! Але якщо ти шумітимеш, він побачить у тобі загрозу і рознесе на шматки. А тепер повзи!

Вектор перекинувся на живіт. Редмун миттю повернувся в його бік, навіть не припиняючи шматувати тіло пірата на снігу. Кібер-агент завмер і пролежав так кілька хвилин.

Тим часом у бункері Алан діставав із сумки ідеально білу, високотехнологічну броню, розібрану на окремі сегменти для різних частин тіла.

– Генерале, невже ви? – вражено запитав хтось із підлеглих.

– Це ще під питанням, усе залежить від Вектора. Скажіть, на скільки вистачить енергії?

– На кілька годин.

– Чорт... Векторе, у тебе є час, але не розслабляйся.

Вектор підняв голову, озираючись. Крізь густий туман він намагався розрізнити силуети наметів, але всі вони здавалися однаковими. Він почав повзти. Кожен рух рукою давався з неймовірною складністю; іноді кінцівка просто безсило падала в сніг, не встигаючи навіть піднятися.

«Як важко... Але я мушу. Хто, як не я, це зробить?»

За кілька десятків хвилин Вектор доповз до першого намету. Це був не той. Зовсім поруч тупцяв Редмун. Вектор знову завмер, але краєм ока помітив потрібне місце.

«Ось він, треба лише доповзти».

Раптом Редмун випадково наступив на нього. Під величезною вагою монстра металевий корпус Вектора почав прогинатися. Попри страшний тиск, кібер-агент продовжував лежати незрушно. Чудовисько його не помічало, лише озиралося довкола. Проте вага була настільки критичною, що з корпусу Вектора почала витікати Огма-Р. Блакитна рідина потрапила на шкіру чудовиська і почала її роз'їдати. Редмун дико закричав і потужним ударом відкинув робота геть. З рук і плечей Вектора позлітали захисні пластини, оголивши беззахисні дроти й трубки. Від сильного удару він пірнув головою просто у сніг, опинившись ще далі від мети.

Редмун навис над бункером піратів. Він почав обнюхувати землю і люто рити сніг у напрямку входу. Пірати всередині чули цей жахливий скрегіт і розуміли, що треба діяти.

– Генерале, що будемо робити?

– Дай подумати... – на кілька секунд запанувала тиша. – Так, слухайте всі! Одягніть респіратори й вимкніть вентиляцію.

Кілька піратів побігли виконувати наказ, інші разом з Аланом натягнули респіратори. Важке дихання крізь фільтри заповнило приміщення, а з вентиляційних решіток уже почали сипатися червоні пилинки спор. Алан знову схопив рацію:

– Векторе, поквапся!

– Я не можу швидше... – прохрипів Вектор, лежачи у снігу.

– А ми можемо тут задихнутися, якщо ти не поспішиш! – відрізав генерал і обірвав зв'язок.