Акт II Що робить життя безцінним? Розділ 5 Покинутий Вектор

Сніг... Більше нічого? Вектора вже повністю поглинув сніг. Чи буде шанс на порятунок? Не знаю. Холодна земля навіть мертвих спокійно не може відпустити.

З-під товстого шару снігу піднялася металева рука. Це був Вектор. Він швидко підвівся на ноги, обтрушуючись. Робот почав обмацувати пошкодження на голові та торсі. Озирнувся – навколо лише кілометри снігу, що сягав йому по груди.

– Що це за місце? Кілометри однотипного снігу, лише зрідка трапляються напівзруйновані будівлі, які вже давно спорожніли. За даними, це Зона 1 (Пуста зона).

Вектор рушив навмання, допомагаючи собі руками прокладати шлях крізь замети. – Я не знаю, наскільки велика ця зона. Вона може тягнутися як пару кілометрів, так і кілька сотень.

Вектор повільно рухався. Куди? Він і сам не знав, але точно хотів піти якомога далі звідси. Йшли хвилини, але чи мало це сенс? Як виявилося – мало, бо після довгих блукань Вектор помітив вхід у бункер. Він озирнувся, але крім нескінченного снігу нікого не було. Робот спробував відчинити металеві двері. Зі скреготом і важким звуком тертя металу йому вдалося посунути одну стулку достатньо, щоб пролізти боком. Всередині панувала темрява, у яку вели сходи.

Вектор спробував увімкнути режим нічного бачення.

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

Активація модуля нічного бачення...

Помилка!

Причина: пошкоджений модуль!

––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
 

Він зрозумів, що є два варіанти: повернутися до вічної ходьби або пірнути у темряву. Вектор обрав другий. Спершись однією рукою об стіну, він повільно спускався. Ставши на одну зі сходинок, ледь не впав – вона була зламана. Коли сходи скінчилися, Вектор пішов навпомацки. Намацав стіну перед собою, звернув праворуч. Йдучи, він спіткнувся об щось – це був зламаний серверний блок. Далі він йшов, відчуваючи під ногами розірвані дроти та деталі техніки. Блукаючи в темряві, ближче до наступного повороту він побачив тьмяне світло та почув голоси. Вектор зупинився і почав слухати.

– Браття і сестри! У нас складні часи, але це не привід втрачати надію. Ми мусимо виконувати своє призначення, і коли ми це зробимо – Червоний Король благословить нас своєю кров’ю!
«Хто це? І про що вони говорять?» – проборомтав про себе Вектор.
– І нехай люди та роботи з космосу нам заважають, Червоний Король про них подбає. Скоро він прокинеться! І навіть Атлас не зможе нам протистояти! – продовжував культист.
– Рости, плодись і розповсюджуйся! – вигукнули культисти хором.

Вектор вагався, чи варто йти далі, аж раптом з-за повороту почала наближатися тінь. Хтось ішов. Вектор намагався відступити, але в темряві вдарився об стіну. Цей звук зацікавив того, хто наближався.

Коли з'явився культист зі свічкою, Вектор зміг його розгледіти: обличчя та руки чоловіка були вкриті червоними наростами. Він носив червону накидку з капюшоном, під якою виднівся старий бронежилет. Нарости пульсували, наче живі. Культист спершу не помітив робота, поставив свічку на землю і підійшов ближче. А тоді побачив його.
– Єретик! – крикнув він.
Чоловік дістав іржавий пістолет-кулемет. Вектор прикрився руками. Культист випустив у нього цілу обойму. Кулі застрягли в корпусі, але не пробили його. Поки ворог перезаряджався, Вектор збив його з ніг і відібрав зброю.

«Ніколи не бачив такої зброї... Хоча деякі речі зрозумілі: курок, магазин».
– Відпусти мене, погань грішна! – ледь вимовив культист.
Вектор вирубив його ударом прикладу в голову.

Він узяв свічку і крадькома пішов далі. За поворотом відкрився зал, заставлений свічками та повний людей. Усі культисти мали червоні нарости. Вектор замислився:

«Усі ці люди без винятку хворі на Проторіз. Це вже друга стадія, що повільно переходить у третю. Невже вони вважають хворобу даром?»

Вектор підійшов ближче, щоб роздивитися. На стінах були малюнки, ймовірно, зроблені кров’ю – дивні символи, про значення яких можна було лише здогадуватися. Задивившись, він зачепив ногою дріт. Це була розтяжка, яка миттєво спутала його ноги. На шум збіглися культисти й остаточно зв’язали його. Натовп розступився, пропускаючи лідера. Він був одягнений, як і решта, але на його накидці виднілися жовті візерунки. Проповідник заговорив:

– Вдала робота, браття! Отже... – він присів перед Вектором, заглядаючи йому в очі. – Машино... Тебе Атлас послав? Ха! Як добре, що нас, слуг Червоного Короля, не так просто взяти. Ти точно носиш безліч гріхів, за які тобі доведеться відплатити!
– Які гріхи? Про що ви?
– Ти вбивав Обраних і завдавав шкоди Вознесеним. Ці дії і є твоїми гріхами.
– Обрані? Вознесені? Хто це?
Лідер культистів закотив очі, але потім посміхнувся.
– По-вашому це «заражені» та «Редмуни».
– Що? Ти називаєш заражених третьої стадії Обраними, а Редмунів
– Вознесеними? Вони загрожували життю людей!
– Ні! Це те, чого інші не здатні збагнути. Усі носять частинку крові Короля, але не всі прийняли її. Обрані – це ті, хто вже повністю відчув її вплив. Наш час теж прийде, головне – молитися, щоб він настав швидше! – він зробив паузу. – Але ти – створіння із металу. Ти не можеш прийняти кров нашого Короля...
– Що ти збираєшся робити?
– Не переживай. Ми проведемо жертвоприношення, в результаті якого ти переродишся з кров'ю нашого Короля!
– Що?!
– Так! Браття і сестри, відведіть його в камеру. Малюйте ритуальне коло, ми починаємо! Не бійся, машино, ми допоможемо тобі отримати кращу долю!

Проповідник встав і разом з іншими почав повторювати:
– Рости, плодись і розповсюджуйся!

Вектора вели коридором. Він намагався силою розірвати пута, але марно. Один із культистів помітив це:
– Машино, не переживай. Скоро твої гріхи відмиють, і ти переродишся. Наш Король щедрий, він обов'язково тебе прийме.
– Мені це не подобається, – відповів Вектор.