Глава 10. Біг-бос

***

Тримати тремтячу Машу в обіймах виявилося… несподівано приємно. Ні, я звісно не люблю доводити дівчат до сліз. Я ж не садюга якийсь. І як більшість чоловік взагалі не уявляю, що робити із дівою, що рюмсає в тебе не грудях.

Але Маша… Ця дівчина знову ламала всі логічні «програми». Виходячи з законів логіки та керуючись інстинктом самозбереження, я мав би триматися від неї подалі.

А що хотілося зробити мені от прямо зараз? Точно не відсторонити від себе.

Напевно я якось надто пильно і довго дивився на її губи. І ще більш красномовно затиснув  в своїх обіймах. Бо Маша завмерла наче перелякане оленятко і здавалося навіть дихати перестала.

А я… Мені в голову полізли думки дуже і дуже далекі від просто трудових відносин шефа і підлеглої. І варіанти заспокоєння, які видавала моя фантазія зараз, були аж ніяк не вмістилися би в межі ділової етики.

«Перелякане оленятко» напевно щось таке відчула. Може інтуїція заволала тривогу. Добре, що хоч в неї інстинкт самозбереження в кому не впав як у мене. І напевне саме тому Маша дуже кумедно вперлася мені в груди «рогами», вивернулася і чкурнула з обіймів.

От і добре. Краще триматися подалі від такої ходячої халепи. Бо яким же то суперменом треба бути, щоб постійно витягувати її з усіх пригод чи що ще доречніше було б – не давати їй в них вляпатися?

Стоп! Якого біса я думаю про те, який їй потрібен чоловік? Ні-ні! Ото мені в житті проблем не вистачає, щоб ще у такі естремальні відносини лізти.

Щось таке те ж не дуже добре на мою адресу подумала і Маша, бо так зиркнула скоса та ще й відійшла на кілька метрів.

Але маючи тут лише одного підлеглого при тямі, особливо вибору в мене не було.

– Маша, мені потрібна твоя допомога.

О! Тепер ще й брови зсунула і поглянула із недовірою.

– Я зараз «швидку» викличу. А ти перевір поки що, чи не шастають наші… «сновиди» по коридорам. А то ще щось накоять, а нам потім розбиратися із наслідками.

Набурмосена Маша була не в захваті від тої пропозиції. І явно вже щось хотіла заперечити, але я вчасно додав «будь ласка» і «осяяв» її своєю найчарівнішою посмішкою.

На щось там скаржачись і бурмоча собі під ніс, сподіваюсь, що то хоч не прокляття на мою адресу летіли, Маша пішла на «розвідку».

 І, як виявилося, вчасно, бо кілька наших менеджерів зручненько влаштувалися на полу в коридорі та зображали з себе «снігового янгола». І така дрібниця, як відсутність снігу під ними, аж ніяк їх не бентежила.

Довелося нам вдвох, «відривати» їх від підлоги і заводити по черзі в офіс. Добре, що хоч сусіди не встигли помітити цю їх імпровізовану «виставу». Хоча на камерах центру, звичайно, все те офіс-шоу зафіксувалося. Треба буде ще й про це потім потурбуватися.

Нам довелося суттєво попітніти вдвох. І, на жаль, не з того приводу і не через дещо приємне.

Чумні співробітники постійно намагалися щось утнути. То листя якоїсь пальми пожувати, то на карачках знову виповзти в загальний коридор, то фонтан влаштувати в офісі за допомогою кулеру.

Ми добряче втомилися, відтягуючи їх, усаджуючи по місцях, заспокоюючи. І, коли терпіння майже скінчилося, як і фізичні сили, нарешті до нас дісталася «швидка».

У прибулої бригади хіба що очі на лоба не полізли. Ні, звісно п’яними чи «клієнтами» під дією якихось засобів їх звісно не здивувати. Але ж не в офісі, коли всі таки поважні, в ділових костюмах! І не в такий же кількості одразу! Це не нічний клуб якийсь, а поважна компанія.

На щастя після огляду, який зайняв достатньо багато часу, з’ясувалося, що, окрім чудернацької поведінки, ніяких негативних наслідків у людей виявлено не було.

Ну хоч одна гарна новина в такий шалений день!

– Коли їх відпустить? – почухав я потилицю, геть не розуміючи, що із ними усіма робити.

– Складно сказати. – лише пожав плечима доктор. – Але без нагляду залишати їх не можна доки не прийдуть в адекватний стан.

«Чудово». І що от мені робити із ними усіма? Створювати групу «подовженого дня», як у школі і вкладати спати на підлогу штабелями?

– Я можу обдзвонити рідних. – тихо пробурмотіла Маша десь за моїм плечем. – Хай забирають їх додому. Але є кілька, у кого тут в місті – нікого нема.

– І за ними теж треба буде наглядати. – важко зітхнув.

Схоже цей шалений день для мене скінчиться дуже не скоро.

Зрештою, ми «видали на руки» майже всіх. Треба було бачити очі чоловіків, дружин, батьків та інших родичів, коли їм віддавали не їх рідну людину, а якесь чудернацьке створіння. Гигикаюче і дуркуюче.

Відчуваю, що коли всі оговтаються, здійметься величезний скандал. І в центрі цього скандалу буде… ну звісно же Маша.

До речі про винних…

– Маша, – трохи понизивши голос і гіпнотизуючи поглядом, промовив я. – Де сидить отой жартівник-веселун що підсунув тобі такі «чудові» цукерки? Треба взяти його за… – я красномовно кашлянув, проковтнувши те, що ледь не зірвалося з язика, але чомусь вирішив трохи відцензурити самого себе, – за зябра.