Глава 8. Біг-бос

***

Я недобре зиркнув на Сашка. Ти диви як він питання поставив! Не в брів, а в око, як то кажуть.

«Не зазіхати на Машу?»

От бісова душа! Бодай би його чорти забрали!

Хоча ні… Як же я тоді без партнера по бізнесу буду справи вести? Компанія ж величезна і ми ж так як Льолік і Болік пов’язані. Та й надійний він партнер. Жодного нарікання чи підозри. Не підставить, не привласнить щось собі. Тут його хітрозробленність відпочивала.

Ну гаразд… Хай ще трошки погуляє по цьому світу. Чорти хай іншого кандидата на сковорідку собі пошукають.

Але Сашко тих дівчат змінює так швидко, що й імен на запам’ятовує. Яке там обличчя! І він вже стількох боляче зачепив, що я майже впевнений в існуванні сайту на кшталт «Ліги ображених Сашком Романенком».

Так тепер ще й на одну накинув оком. Машу…

От тільки питається чогось це мене так бісить? Яка мені різниця що в нього буде із тією Машою? Здалася мені та білявка. Вона ж ходяча катастрофа! І шкідлива принаймні для здоров’я від якої варти триматися якомога далі. Не дай боже із такою зв’язатися… Це ж купу проблем собі в житті додати. Я в тому вже сам встиг переконатися.

І до речі й так акт благодійності вчинив. Та ще й який! Не звільнив же її! Хоча за оті шалені мати на свою адресу, приниження «молодшого» та ігнорування мене як шефа – мав повне право.

Вона ж навіть не слухала мене тоді, після наради! Якусь дурню про вовкулаків чи кого там в голові своїй крутила.

– Що тобі до тієї Маші? – Сашко аж вперед подався, щоб краще роздивитися що саме там в моїх очах промайнуло. – Чи в тебе певний інтерес є?

– Тебе то не стосується. – буркнув собі під носа.

Не друг, а сумління якесь ходяче. Задає такі питання на які ну дуже не хочеться відповідати. Але ж, зараза, правильні питання. Що мені до неї?

– Ти диви яким буркотуном похмурим став. Та ще й як собака на сіні, так? І собі не візьму, і іншому не дам?

Сашко красномовно пограв бровами. А мені ті брови йому захотілося повискубувати. Чогось бісили сьогодні вони мене. Смикаються тут в полі мого зору, танцюють перед носом, дратують. Уявив його без брів і ледь не заіржав у голос.

Так, стоп! Мені ж треба всю серйозність моменту витримати. А в мене тут в голові дурня якась.

– Ти між іншим про живу людину говориш. – нагнав на обличчя суворості я, ретельно уникаючи дивитися на його брови. – Що значить «дам»-«не дам»? Може тій Маші воно і не потрібно зовсім.

Сашко аж полихнув очима. От же маніпулятор бісовий! До цього ж явно вів і отримав, що хотів.

– А от давай і перевіримо до кого та Маша прихильність проявить! Чи ти може за «життя та здоров’я» свого дружбана в штанях хвилюєшся? – вже відверто в голос розреготався він.

– Я б на твоєму місці теж захвилювався. Бо Маша – це Маша. Це як цунамі. І я особисто вже пережив кілька «замахів» на своє чоловіче здоров’я. –примружив очі я і зовсім недобре посміхнувся. – А ти ще не знаєш, що то таке, салага.

А! Страшно тобі стало, йолупе? Чоловіча сила, разом із всіма тими органами під загрозою?

Але Сашко швидесенько і ретельно приховав свій страх. Ну-ну, уявляю я той переляк, коли Маша щось таке утне. Витерти собою асфальт в дорогому пальті – то дитячі забавки, порівняно із тим, що вже довелося пережити мені.

Я відчував себе принаймні бувалим таким воякою, що вже вогонь і воду пройшов. Чи як мінімум досвідченим ДСНСником, який має величезний досвід в питанні як приборкувати стихійні лиха –  читай «буревій-цунамі-землетрус Маша».

– А то вже не твій клопіт. – хіба що не підстрибував в кріслі від азарту Сашка. – Чи може ти програти боїшся? – в очах друга та партнера бісики вже розвели багаття і почали танцювати свій пекельний танок. – Ну то визнай одразу програш і відійди вбік. А я займуся тим шаленим дивом – Машою.

– Вона тебе точно головою об асфальт добряче не гепнула? Бо поводишся наче навіжений. – Трохи скривившись, відвів в сторону погляд.

Я все ще приймав рішення. Тягнув час як міг.

Відмовитися від парі – це дійсно визнати його перемогу вже зараз. Усунутися і не заважати під’їжджати до Маші. Але і спорити на неї… Ну якось це так… Теж не гарно, як на мене.

Проте як ще зупинити оцього кобеліну, коли в нього гормони заграли і він вже встав в стойку «початок полювання»? Так я хочу в курсі його дій буду. Чи то я вже таке виправдання придумав, щоб сумління підкупити?

– Ти за мою голову, як і за інші частини тіла – не переймайся. Все із ними гаразд буде. Так що? Закладаємося?

  Як я би мені не хотілося, але все ж таки довелося погодитися на це парі із цим хитрючим «пройдисвітом» і безсоромним маніпулятором в одному обличчі, читай – Сашком.

Що мені з того, що він буде там робити? А головне, як те бідове дівчисько та дрібна «терористка» в одній особі, що несе загрозу всім чоловікам і їх здоров’ю – буде реагувати?

Але було мені діло! Якогось біса – було! Аж нервово смикався через те, що Сашка може її якимось чином образити. Я звісно не лицар на білому коні, і «кінь» в мене чорний, ще й до смаку декому не прийшовся, але дозволити ображати дівчину я не міг.