Глава 6. Біг-бос

***

Купівля цієї фірми не мала стати чимось значним чи помітним. Просто рядова угода, ще одне придбання у скарбничку моєї корпорації.

Але все спочатку пішло не так! Більше того… Пішло взагалі якось шиворіт-навиворіт і задом-наперед.

І все через цю дрібну пигалицю!

От ніколи не був забобонним чи фаталістом. Але цю… малечу хоч святою водою або чимось там ще захотілося побризкати.

Вже на етапі епічного знайомства на дорозі мені варто було плюнути на все і поїхати назад.

Виявляється, не лише чорні кішки, що перебігають дорогу – погана прикмета. Але й дрібні білявки, що стрибають під колеса теж.

Такого добірного, красномовного та різноманітного мата я взагалі в своєму житті не чув. І це я, мужик, зі своїм досить складним бізнесом, в якому з ким тільки спілкуватися не доводилося.

Контраст безневинних очей і хитромудрих матів від душі – бив наповал.

А я ж чесно збирався вибачитися. Навіть якщо неправий був тут не я. Не звик якось лякати і не дай боже збивати дівчат своїм джипом. Та й взагалі я жінок не ображаю. Навіть якщо вони не праві.

Та ще й моєму позашляховику «прилетіло». Але то нехай. Його хоч танком обізвали. Можна навіть зарахувати за комплімент. Дякую, що не коритом.

А от моєму «бойовому товаришеві» дісталося нізащо! Улюблений «крузер» танком обізвала, а мого «вірного друга» заочно зменшила до мікроскопічних розмірів. Той аж смикнувся у штанах від образи. Мабуть, справою захотів їй довести свою спроможність.

Сподіваюся хоч не образиться і не оголосить мені бойкот. А то тоді вже дуже засмучусь я.

Не встиг нічого відповісти, як ця злюча малявка на всіх парах помчала кудись по своїх справах. Ну і добре. Хоч карму собі не зіпсував, не менш жорсткою та красномовною відповіддю. Звісно, після таких матів про жодні вибачення мови й бути вже не могло.

І от чого я не послухав волання своєї інтуїції, а все ж таки вперто поїхав «обдаровувати» своєю увагою «свіжекуплений» персонал? І чесно хотів просто представитися, привітати з прийдешнім Новим роком, невеличке свято їм там влаштувати. Ну може трохи страху нагнати, щоб не розслаблялися. Після аналізу роботи не дуже успішної фірми, без звільнення явно не обійтися.

Зайшов до зали нарад, весь такий у позитивному настрої і… знову отримав добірний мат майже в лоб.

Ну от в якомусь великому селі, а не столиці, живу я, якщо матюкливі малявки трапляються на кожному кроці?

І ні, навіть не так! Одна і та ж малявка, що матюкається! Ось яка ймовірність такого?

Реально ж тоді задумався, про її звільнення.

Навіщо мені в свіженько придбаній фірми особа, яка всіх перекаламутить та ще й навчить лаятися, наче в нас тут якийсь гендель з п’яницями?

Але…

Оця Маша, то суцільне «але». Взагалі ніколи не знаєш чим завершиться спілкування із нею.

Я тут весь такий серйозний збирався влаштувати їй наганяй, а вона…

По-перше, слухала мене з таким обличчям, наче річний план розвитку компанії в голові пише, а я тут їх заважаю своїми дрібними питаннями.

А по-друге… От хіба адекватні люди роздягають поглядом своє керівництво, коли їх викликають «на килим»? А мені от довелося дізнатися. І що то за погляд був! Наче реально намагалася з’ясувати які в мене розміри і чи не помилася вона своєю теорією щодо «танків».

Не знаю, що на мене найшло. Але підозрюю, що так на людей діє ця неадекватна дівчина з купою енергії та без вектору в голові. Рука сама потяглася до поясу штанів. Ледь не влаштував їй шоу з рейтингом «18+»! В новій фірмі, в якій знаходився якусь годину!

І що? Думав її так нажахати. А ця пигалиця, хіба що музику відповідну не включила! Як ото такі начебто такі безневинні очі можуть так безсоромно розглядати навіть не просто чоловіка, а керівника – я вже і не знаю.

От навіть не знаю до чого дійшло би, якби вона нарешті не втікла. Я ж виклик прийняв! І якщо мене зачепити, то йду до цілі будь що.

А ще… Мій «бойовий товариш», якій досі ображений на неї дуже згоден був довести, як то кажуть не словом, а ділом, що все із ним гаразд. І з розмірами, із функціонуванням, із вмінням.

І саме смішне в цьому всьому – я її не звільнив!

Не знаю якого біса. Більш того, я взагалі планував тут поставити когось на посаду директора, а самому зрідка навідуватися. Не одна ж така фірма в мене.

І що я зрештою зробив? Сам зайняв місце генерального.

Може та неадекватна Маша, то як вірус? Із широкою зоною ураження і жодним шансом від нього врятуватися? Бо тепер я засумнівався вже в своїй адекватності. Бо хіба інакше можна пояснити, як я, цілком раціональна людина, залишив в своїй фірмі особу, яка лише за кілька годин встигла мене обматюкати, розлютити, розсмішити і викликати зовсім бажання, що не регулюються жодною нормою трудового кодексу?

Ах так! Вона ще встигла «поколотити» мене, вірніше мого «бойового товариша», який тепер взагалі на неї образився. Та ще й другого співвласника цієї фірми.