***
Гучний вереск гальм висмикнув мене з думок.
Я, як завжди, поспішала на роботу. Бігла, не дивлячись по сторонам, все тієї ж дорогою, якою добиралася в офіс, де вже працювала кілька років.
Завжди ж без пригод діставалася. І тут на тобі!
Серце від переляку чкурнуло кудись у п'яти і відмовлялося звідти повертатися. Я рефлекторно повернулася вліво. І ніби в уповільненій зйомці побачила як на мене їде справжнісінький танк. Ще трохи й штовхнув би мене в плече.
Ну майже танк. Трошки тут я перебільшила.
Є кілька причин, за що я не люблю джипи та чому обзиваю їх або танками, або одороблом.
Вони величезні! Мене, з моїм маленьким зростом, і не побачити з-за їх водійського керма.
А ще за тим самим кермом цих велетнів завжди якісь придурки сидять. Або бичари невиховані та ще й, як то кажуть, «інтелектом не спотворені». Або якісь зарозумілі типи із самозакоханістю розміром із хмарочос.
І так, це ще й, як правило, якісь дрібні на зріст чоловічки. Вередливі такі «наполеончики». Терпіти таких не можу. Злобні та кусючі, наче маленькі собачата. Та такі ж голосні та верескливі. Так і хочеться боляче пнути. Добре, якщо тільки в колінку.
Доки я перелякано втупилася поглядом в здоровезний капот, двері з боку водія різко відчинилися.
Перевела ошелешений погляд туди. Ну добре-добре… Цього разу не дрібний на зріст був той водій. Але злючий, як та чортяка якому на хвіст свяченої солі насипали. Аж пихкав від обурення. Хіба що пара з вух не валила. І от точно вже збирався мені розповісти щось «приємне» та «важливе». Напевно, правила дорожнього руху в моїй пам’яті освіжити збирався.
Але не встиг...
Є в мене одна така своєрідна особливість. Взагалі-то, в звичайні спокійні дні я цілком миролюбна дівчина із милим та простим ім'ям Маша.
Але якщо мене сильно налякати чи шокувати…
От навіть не знаю, звідки це в мене береться. Хтось у такі моменти за серце хапається, хтось сльозами вмивається. А я…
Потік триповерхових матів, що в такі моменти видає моя підсвідомість «на-гора» безумовно шокує того, в чиє обличчя вони летять. Ну так, дійсно… Хто ж чекає хитромудрих матів рівня «вантажник морського порту» від няшної білявки із невинно-дитячими сірими очима?
Але за таких обставин я нічого не можу із собою вдіяти. Це завжди сильніше за мене.
От нема чого лякати вразливу Машу, тобто мене, своїми страшними, величезними «танками»!
Доки я видавала «в ефір» все, що накопичилося в душі за кілька хвилин переляку через перспективу стати аплікацією на асфальті, очі водія збільшилися у розмірах в кілька разів.
Хотів він вставити свої п'ять копійок, але здається геть забув взагалі, як це – «говорити».
– Понакуповують собі «танків» усілякі безрукі та безголові бовдури. – додала я вже більше цензурне. – А водити їх не вміють. Знаєте, що кажуть про чоловіків із величезними автівками? Невеличкий розмір чого саме вони так компенсують?
Для остраху та красномовності я ще й очі примружила, хоч і знала, що в такі моменти більше схоже на хом'ячка у гніві, ніж на розлючену кішку. Але що вдієш… Якими «заводськими налаштуваннями» винагородила мене природа від народження, тим і користуюся.
– Козел! – Припечатала я «контрольним в голову» онімілого представника роду самців, красномовно пирхнула, розгорнулася і пішла.
Навіть слухати не стала б, що цей потворний довбень мені сказав би, коли прийшов до тями.
Втім, про «потворний» це я даремно. Нічогісінько такий, досить цікавий чоловік. Наскільки встигла помітити крізь червону завісу гніву на очах. Але суті то не змінювало. Все одно він козел. Ледве не збив мене, хоча я переходила дорогу на «зелений» і по «зебрі».
Я тяжко зітхнула. Схоже сьогодні буде не мій день. Якщо він ОТАК вже почався, то що ж далі буде?
Якби я в той момент знала, наскільки мала рацію...
#2701 в Різне
#717 в Гумор
#7851 в Любовні романи
#1877 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 28.05.2023