39. Мирослава. Поцілунок згаряча

Я так накрутила себе, що мало не плакала, і Лера побачивши мій стан, сказала:

 — А що, коли нам теж кудись поїхати? Треба було одразу це зробити, а ми сидимо перед телевізором, як дві пенсіонерки…

— Але вже пізно, — здивувалась я. 

— А ти що, школярка? Тебе мама додому буде кликати? — хмикнула Лера. 

 — Ну, Павло повернеться, а нас немає… Буде злитися, мабуть…

— А він сам десь гуляв, ти злишся? Якось це несправедливо. 

 — Так, несправедливо, — я зіскочила з дивана. — Ну добре, ти мене вмовила. А куди підемо? 

— В клуб якийсь. Випʼємо по коктейлю, потанцюємо, — запропонувала вона. 

 — Ну, тоді викликаю таксі, — я вже загорілася бажанням помститися Павлу. Хай і він відчує те саме, що й я. Якщо дзвонитиме мені, то я теж не братиму слухавку. Хай думає, що завгодно…

***

Коли ми приїхали в клуб, то відразу пішли до бару і замовили випивку. Тут же біля нас з’явилося двоє якихось хлопців десь нашого віку. 

— Дівчата, а як вас звуть? — один з них присів біля мене.  — Бармене, дай дівчатам ще по коктейлю! 

 — Ми самі можемо собі замовити, дякую, — сказала я. Ця нав’язлива увага не дуже мені сподобалась, вони поводились досить безцеремонно, навіть не питали нашої згоди. 

— Але ж хіба не приємніше, коли тобі замовляють коктейлі симпатичні хлопці? — запитав другий його приятель, який сів біля Лери. 

 — Авжеж приємно, — усміхнулась йому подруга. — Мене звуть Лера, а це Мирослава, не звертайте уваги, вона трохи сердита, бо завтра виходить заміж. 

— Он воно що! То може треба тебе трохи розслабити перед тим як? — хлопець торкнувся мого плеча і прошепотів на вухо: — Я можу зробити тобі масаж, наприклад. 

 — Дякую, я цілком розслаблена, — я відсторонилась і сердито глянула на Леру. Для чого було цим зовсім незнайомим хлопцям розповідати подробиці мого життя? 

 — Тоді, може, потанцюємо? — запропонував він. — Мене звуть Ден. Не можна прийти в клуб і навіть не потанцювати, — він простягнув мені долоню. 

 — Ну добре, — я кивнула. Подумала, що, може, справді, танець підніме мені настрій. 

Ми вийшли на танцпол, і якраз увімкнули повільну мелодію. Ден поклав руки мені на талію і зазирнув мені в очі.  Я ж у цю мить думала лише про те, що зараз робить Павло. Уявляла його в ліжку з якоюсь дівчиною, і мені стало так образливо… Може, я помилилась, закохавшись у нього? 

Побачила, що Лера з тим другим хлопцем теж пішли танцювати. 

 — Ти чому така сумна? — запитав Ден, його тепле дихання лоскотало мені вухо. 

 — Мій наречений пішов на парубоцьку вечірку і не бере слухавку, вірніше, він скинув мій виклик, — сама не знаю, чому я стала все це розповідати практично незнайомому хлопцю. — Я боюся, що він мене зрадив…

— Ну то й ти розслабся. Якщо думаєш, що він зробив це. Хай відчує те, що відчула ти, — він притягнув мене трохи ближче до себе і раптом торкнувся губами моїх губ. 

Я не стала відштовхувати його, сама не знаю чому. Може, на зло Павлові, а може, мені захотілося відчути себе бажаною для когось…

І раптом я побачила Павла, який стояв біля входу і дивився прямо на мене. Моє серце на мить перестало битися. Я відсторонилася від Дена. 

 — Вибач, — сказала тихо. — Мабуть, мені краще піти…

Павло продовжував дивитись на мене, схрестивши руки на грудях. Але коли помітив, що я теж дивлюсь на нього, розвернувся і пішов до виходу.

Я побігла слідом за ним. Догнала вже на виході з клубу і схопила за руку:

 — Чому ти відбив мій виклик?  Я тобі заважала займатися сексом?

— Не торкайся мене, — він забрав свою руку. — Я тобі не зраджував. На відміну від тебе…