34. Павло. Перевірка на сумісність

Я дивився прямо на неї. Мені хотілось цілувати її. Хотілось не відпускати зі своїх обіймів.

 — А нас не виженуть з кінотеатру? — округливши очі, прошепотіла вона у відповідь. 

Вона була такою милою зараз. Мені так хотілось зробити з нею все, про що я мріяв всі ці роки… 

— Тут темно, ніхто не побачить… — я торкнувся долонями її талії. 

 — Ну, тоді добре…

Вона ледь видихнула, видно, все ж хвилювалась.

Я теж хвилювався, дуже. Бо це була Мирослава, я так сильно кохав її. 

Я подався вперед і торкнувся губами її губ. Вона спершу ніби завмерла, а потім несміливо відповіла на мій поцілунок. 

Я пригорнув Мирославу ближче до себе, моє серце билось дуже швидко. 

— Ти така спокуслива… Божеволію від тебе… 

— Я теж весь час думала про тебе, — зізналась вона.  — Ревнувала до Олі…

— Ревнувала дарма, бо мені ніхто не потрібен, окрім тебе, — прошепотів я їй на вухо, торкаючись губами мочки. 

— Мені теж, — зізналась вона. — Сьогодні мені написав Артем, а я зрозуміла, що нічого до нього не відчуваю…

— Це добре… Я боявся, що він ще важливий для тебе, — я провів пальцями по її щоці. 

— Я теж думала, що він для мене важливий… Але тепер зрозуміла, що це не так. Мені хочеться бути поряд з тобою, а не з ним…

— І як після таких твоїх слів мені потім спати з тобою в одному ліжку і нічого не робити… — прошепотів я. 

— А ти хотів би щось робити? — вона лукаво усміхнулась. 

— Я хотів би багато чого робити… — я торкнувся губами її шиї. 

— То давай спробуємо, — видихнула Мирослава. 

— Ти серйозно?... — я зазирнув їй в очі.

— Серйозніше не буває… Ми ж одружуємося, треба перевірити, чи ми сумісні в цьому плані? А раптом ні? — вона тихо засміялась. 

Чомусь в цю мить мені згадався її колишній. Чи була вона з ним "сумісна"?... 

— Ходімо, — прошепотів їй на вухо і взяв її за руку, підіймаючи з диванчика і ведучи до виходу.

Ми швидко йшли коридорами кінотеатру, так само швидко сіли в машину. Тільки сіли — я знову поцілував Мирославу в губи, притягуючи до себе. 

Вона вже сміливіше і пристрасніше відповідала на поцілунок, виглядала схвильованою, але дуже щасливою. 

Але треба було відірватись від неї, щоб ми взагалі доїхали додому. Тож я розірвав поцілунок.

— Постараюсь доїхати максимально швидко, — сказав їй і завів машину.

Дорога була не дуже довгою, я їхав швидко, як і обіцяв, але коли припаркував машину, помітив, що Мирослава солодко спить на сидінні. 

Я зітхнув. Ну, цього можна було очікувати. Але ж вона не буде спати в машині, так? 

Я обійшов машину і взяв Мирославу на руки. Вона все ще не прокидалась, але уві сні обійняла мене за шию.

Я поніс її в будинок, одразу сходами нагору. Зайшов у спальню і вклав на ліжко, сам примостився поруч і обійняв її. 

Я був дуже щасливим в цю мить, хай вона і заснула. Все одно, вона довірилася мені, вона вже хотіла принаймні цілуватись зі мною, дозволяла мені все це робити… 

Я так сильно кохав її. Може, пройде трохи часу і вона теж мене покохає… Зараз я дозволив собі сподіватись саме на такий розвиток подій.

Я прикрив очі, продовжуючи обіймати її. Зовсім скоро вона стане моєю дружиною. І сама побачить, що теж вже не байдужа до мене. Я відчував, що не байдужа. Це мені не здалось, я був в цьому впевнений…