25. Павло. Неприємний сюрприз

Мирославі було на все все одно. Мене це чомусь дуже засмучувало. Вона ж ще не виходила заміж і я сподівався, що це буде хоч трохи хвилююче для неї. Але вийшло, що ні, не хвилююче. 

Їй було все одно. 

В офісі я зробив деякі замовлення. Забронював готельний комплекс біля своєї дачі, замовив виїздну церемонію, їжу і все таке інше. Потім склав список гостей від себе.

Далі написав Мирославі, щоб прислала свій список гостей з контактами. 

Вона  відповіла швидко, список був зовсім невеликий — батьки, кілька подруг і все.  

Я викликав свою помічницю Олю.

— Я відправив тобі списки гостей на моє весілля. Замов сьогодні запрошення термінові. І щоб вже завтра їх відправили за адресами.

— Так, зараз усе зроблю, — кивнула вона. 

— І всі мої зустрічі на тих вихідних відміни. В суботу весілля, а в неділю я буду зі своєю дружиною і не збираюсь навіть на телефон відповідати. 

 — Звичайно, — вона дозволила собі трохи лукаво усміхнутися. — А в понеділок уже на роботу? Чи поїдете відпочивати в медовий місяць?

Мирослава навряд захоче поїхати зі мною в "медовий місяць", хоча я б не відмовився. Але їй краще і не знати, що я марив нею багато років. 

— На роботу, — відповів коротко. 

 — Зрозуміло, — вона не здивувалася, знала про мій “трудоголізм”. — Зараз попереджу усіх, щоб в ту суботу і неділю вас не турбували. 

— Дякую, — я кивнув. 

 Вона підійшла до мене, поправила комір сорочки і, ставши навшпиньки. прошепотіла мені на вухо:

 — Але з вашим одруженням нічого не змінюється… Якщо захочете розслабитися без зобов’язань, я завжди буду поруч…

Я відсторонився від Олі. 

— Я не буду зраджувати Мирославі. Принаймні, поки ми будемо разом, — я зітхнув, згадавши, що разом ми будемо не весь час, а всього два місяці. — Я піду, — і, не давши Олі ще щось сказати, я пішов геть з кабінету…

***

Коли прийшов додому, настрій був дивним. Жінки хотіли мене. Майже всі були б раді, якби я обрав їх собі в дружини.

Але Мирослава рада не була. Я розумів, що не зовсім чесно взяв її в дружини, але все одно мене напружувало те, що я її зовсім не цікавив.

Я зайшов в передпокій і почув, що Мирослава на кухні, вона пересувала якийсь посуд, можливо, готувала вечерю. 

Я пройшов на кухню і дійсно побачив, що Мирослава у коротенькому халатику  стоїть біля плити і щось помішує в каструльці, це було схоже на якийсь соус. Час від часу вона заглядала в телефон, мабуть, звірялася з кулінарним рецептом. Або знову листувалась з придурком…

Я ледь насупився при останній думці і дуже тихо підійшов до неї зі спини, щоб зазирнути в екран. Там дійсно була картинка пасти з соусом. 

— Смачно пахне, — прошепотів їй в шию, ледь тримаючись, щоб не торкнутись ніжної шкіри губами. І так, казав я не про соус. Зараз я хотів спробувати на смак її, Мирославу… 

— Ой, ти так тихо підкрався, — вона мало не впустила телефон у каструльку з булькаючим соусом. — Я вирішила трохи повчитися готувати, знайшла не дуже складний рецепт…

І раптом на її обличчі відбився подив разом із  якоюсь навіть бридливістю. 

 — Ти точно був на роботі? — запитала Мирослава. 

— Де мені ще бути? — відповів я питанням на питання. — А що? Що не так? — чомусь шосте чуття підказувало, що щось таки змінилось за ці пару секунд. Бо ми майже фліртували, а потім вона розізлилась.

 — В тебе помада на комірі, — сказала вона трохи насмішкувато. — Мабуть, вирішив трохи розслабитися перед початком подружнього життя?..