20. Мирослава. Невдала кулінарна спроба

Я хвилювалася через те, що прокинулась в його обіймах. Здавалося, нічого такого не було, навпаки, мені було затишно, але все ж… Я не кохала Павла, і це було дивно. Але він ніби поводився добре зі мною, вже не був таким категоричним, як на початку нашого знайомства…

В принципі, якось можна було з цим жити, аби не Артем і не те, що я почувалася зрадницею… Бо визнала, що мені було комфортно спати в обіймах іншого чоловіка… Тоді як я можу звинувачувати його, якщо я така сама?

В голові був якийсь сумбур, коли я пішла на кухню. Поки знайшла все необхідне, поставила сковорідку на плиту, розбила туди яйця, додала шинки, сиру… Вирішила ще порізати овочі, але тут прийшло нове повідомлення і я зазирнула в телефон. Мені знову писав Артем. 

"Привіт. Як спалось? Я всю ніч думав про тебе, довго ще не міг заснути…"

“Привіт, я теж думала про тебе, — написала я.  — Про те. чи можу я тобі довіряти, чи, якщо ти зустрінеш ще якусь багату спадкоємицю, переключишся на неї. а мене покинеш…”

"Я не переключився на Карину. Просто мені було дуже боляче через той шлюб… Якби переключився, я б тобі не писав."

“Ну, може тобі не вдалося її розкрутити на серйозні стосунки? Бо вона шукає собі багатого чоловіка, завжди наголошувала мені про це. А ти був просто для розваги”, — вирішила я дошкулити йому. 

В цей час почула якийсь неприємний запах. Підняла очі від телефона і побачила, що моя яєчня димить і стала чорною. Блін. я спалила сніданок! Все не так. як треба! 

Спересердя схопила сковорідку, щоб викинути її вміст у смітник, але ручка була гаряча, і я обпекла пальці. Сковорідка полетіла на підлогу. На очах аж сльози виступили не стільки від болю, як від злості через те, що я така невдала кулінарка. 

В цю мить на кухню увійшов Павло. Він побачив сковорідку на підлозі. А я трималась за руку іншою рукою.

— Покажи, — він підійшов і обхопив пальцями мій запʼясток. Його дотик був таким ніжним… 

 — Сама не знаю, як це вийшло, — пробурмотіла я. На столі лежав телефон, тож Павло, видно, все зрозумів, ну не про Артема, а певно, подумав, що я зависла в соцмережах і прогавила момент, коли яєчня згоріла. Мені було дуже соромно…

— Ходімо, — він підвів мене до раковини і увімкнув холодну воду, а потім поставив мою руку під струмень. — Постій тут, я принесу мазь від опіків.

Я відчула, як печіння припинилося. Але ще тримала руку під водою. поки Павло повернувся з маззю. 

 — Вибач, я така незграбна, — сказала я. 

— Все нормально, за їжу не парся, — він взяв мою руку в свою, потім дуже обережно промокнув її сухою серветкою і пшикнув на неї пантенол. Але погляд у нього був якийсь замислений. Може навіть сумний.

 — Дякую, мені вже не боляче, зараз я зроблю яєчню заново, — сказала я, подумавши, що він сумний, бо немає чим поснідати. 

— Я сам зроблю, сядь. І телефон візьми. Раптом твій дружок знов написав, — сказав він, ледь скривившись. 

Я відчула, що в мене перехопило подих, кров прилила до щік, серце закалатало з подвійною силою. 

 — Ти що, читав моє листування? — насупилась я. 

— Ні, просто побачив те повідомлення, воно спливає, коли телефон навіть не розблокований. Він тобі зрадив, а ти з ним листуєшся, — Павло теж насупився. 

“Сподіваюся, то не було те повідомлення, де Артем пропонував мене вкрасти, — промайнуло в мене в голові. — Та ні, якщо він і побачив, то було останнє моє непрочитане, де Артем написав “Добраніч. Кохаю тебе” чи щось таке. Але тепер треба одразу видаляти всі повідомлення…”

 — Ну, я не збираюся повертатися до нього, — сказала я, прикинувшись байдужою. — Просто було цікаво, як він пояснить свій вчинок…