18. Мирослава. Відновлене листування

Коли я склала речі в шафу, поглянула на Павла:

 — Ну ось… А тепер розкажи. що я взагалі маю робити. як твоя наречена? Які будуть мої обов’язки? 

— Будеш ходити зі мною на всякі зустрічі інколи, — замислився Павло. — Ну, і доведеться влаштувати пару вечірок. Але якщо ти не любиш таким займатись, я в принципі можу найняти людину. Ну, не ходити зі мною, а ту, яка влаштує вечірку. У нас буде вечірка на честь заручин і весільна вечірка.

 — Краще найняти когось, хай все організує, —  сказала я.  — У нас цим займалася мама, я якось не замислювалася, як це робиться… Хоча, якщо ти хочеш, щоб це робила я, то я можу навчитися.

— Ну, я в принципі можу попросити Олю, мою помічницю, вона вміє все, — замислився Павло. — Хай тоді вона зробить.

 — Добре, дякую…

Я не знала, про що ще розмовляти, вперше подумала, що, може, це й не найкраща ідея — переїхати сюди. Ми з Павлом були такі різні, я нічого не знала про нього, а тепер мала жити з ним під одним дахом і спати в одному ліжку. Від думки про останнє я відчула, як мене кинуло в жар. Хоч він і сказав, що не буде чіплятися до мене, але хтозна, як буде насправді…

Те, що в мене тепер не буде особистого простору, кімнати, де я могла залишитися сама, трохи напружувало мене. Але я сказала собі, що треба почекати всього два місяці, це не так і багато, а там я буду вільною і матиму фінансову незалежність…

 — Що мені зараз робити? — зрештою запитала я в нього. 

— Можеш розкласти речі, подивитися телевізор, чим ти зазвичай займаєшся ввечері? — запитав Павло. — А десь за годину або півтори будемо вечеряти. 

 — Добре, — я кивнула. — Якщо ти не проти, я трохи приляжу відпочину. Бо щось втомилась за день…

— Добре, — він теж кивнув і пішов до виходу з кімнати.

Я дочекалася, поки його кроки стихнуть,  і лягла на ліжко, заплющила очі, але сон не йшов. Чомусь я думала про Артема. Мені все ж дуже не вистачало його, отак легко забути того, кого дуже кохала, було складно. І навіть образа на нього через його зраду не рятувала, а почали приходити думки, може, я щось не так зрозуміла, або це було підлаштовано, наприклад Павло шантажував Артема і той мусив прикинутись, що зраджує мене… Хіба таке неможливо?

Я дістала телефон і розблокувала номер Артема. Не збиралася сама нічого йому писати чи дзвонити, але раптом він мені написав і все пояснив? 

Побачила в листуванні нове повідомлення від нього:

"Мирославо, я тобі так багато писав… Це не те, що ти думаєш, просто у мене був сильний стрес через те все, а вона цим скористалась! Я хочу бути з тобою, давай я тебе вкраду в того мужика! Давай все забудемо… Я люблю тебе."

Мені аж сльози навернулися на очі, коли я це прочитала. Може, справді, він ні в чому не винний, просто так склалися обставини…

“Я чула, що ти казав їй, — все ж я вирішила не піддаватися емоціям. — Про те, що я виходжу заміж і тепер ви можете не ховаючись бути разом. Якось не схоже, що вона під дулом пістолета змусила тебе таке говорити!”

"Я був на тебе злий! На те, що ти виходиш заміж… Знав, що це неправильно, але емоції, вони такі! Ти б теж злилась, думаю, якби таке дізналась…"

Ще б пак, звичайно, я злилась. і обручку викинула, яку він мені подарував. Зараз мені було шкода тієї обручки. І себе шкода…

“Я вже сьогодні переїхала до Павла, — написала я.  — Тому не думаю, що ти зможеш мене викрасти. Тут охорона і все таке…”

"Але ми можемо щось придумати! Тільки скажи, що ти хочеш цього, і все буде!"

В мене з’явилося величезне бажання і справді втекти, наплювати на всі угоди і обіцянки… Але глибоко в душі все ж поселилася недовіра до Артема. Раптом він нещирий зі мною, і йому потрібні лише мої гроші? Я мала якось його перевірити, але як? 

“Я подумаю над цим, — зрештою вирішила не казати ні “так”, ані ні”.  — Напишу згодом, будь на зв’язку”. 

Я заплющила очі і подумала, що з будь-якої ситуації, яка на перший погляд здається безвихідною, завжди можна знайти принаймні кілька виходів. Проблема лише в тому, що ми не знаємо, який із них правильний, а який заведе в глухий кут…