14. Павло. "Ми тепер партнери"

Все ж, вона була ще зовсім дівчинкою в цьому плані. Їй не так мало треба було для того, щоб відчувати себе коханою. Але, як ми обоє вже побачили, іграшки та красиві вечері не гарантують щасливих стосунків. Он він зрадив їй з подругою… Я навіть подумував, чи не треба мені щось йому зробити за це… Але з іншого боку, якби не це, вона б не погодилась добровільно стати моєю дружиною.

— Обід тут достатньо романтичний за твоїми мірками? — я кивнув на Дніпро, яке було прекрасно видно з тераси. Офіціант якраз підніс нам вино і ми зробили замовлення. 

 — Ну, нормально, — вона ледь усміхнулась. — Хочеш, щоб я в тебе закохалась?

— Ми одружуємось, — я знизав плечима і додав напівжартома: — Тож чому б і ні? 

 — Хочеш, щоб твої гроші. які ти вкладеш у мій бізнес. залишилися в родині? — вона, здається, кепкувала з мене. 

— Твій бізнес коштуватиме зовсім недорого. Це ж не якийсь завод. Добре, що ти не мріяла стати металургійним магнатом, — я ледь не засміявся, але стримався.

— Так, тобі пощастило, що в мене досить скромні запити, — сказала Мирослава серйозно. 

Нам принесли їжу, а ще я попросив безалкогольного просекко. Бачив у неї в профілі, яке просекко вона пʼє. Та і навіть їжу я замовив за її смаками. Але не було помітно, що вона це помітила, принаймні поки що. 

— Розкажи про себе щось таке, чого немає в інсті, — я зазиринув їй в очі.

 — Що саме ти хочеш знати?  — вона знизала плечима. — Мої сексуальні уподобання?

— А які в тебе сексуальні вподобання? — я усміхнувся. Хоче грати в цю гру — без проблем. 

 — Хіба гінеколог не доклав тобі інформацію про мене? — вона підняла брови. 

— Ну, це не означає, що у тебе прямо зовсім немає ніякого кхм… досвіду. Багато чого можна робити і без дефлорації, — зауважив я.

 — А які в тебе уподобання? — вона трохи почервоніла.  — Май на увазі, різних збочень я не люблю! 

— Ти ще нічого не пробувала, як ти знаєш, що ти любиш, а що ні? — моя усмішка стала ширшою. 

 — Ну, теоретично не люблю, — насупилась вона. 

— А що ти любиш? Ну окрім котиків і ресторанів, — я продовжував усміхатись.

 — Люблю, коли мене сприймають серйозно, а не вважають дурненькою дівчинкою, — відрізала вона. 

— Серйозне сприйняття треба заслужити, — я знизав плечима. 

 — Думаєш, я не здатна на це? — вона глянула на мене з викликом. 

— Не знаю, а ти здатна? — відповів я питанням на питання. Мені подобалось піддражнювати її. 

 — Я не збираюся нічого заслужувати, — сказала вона.  — Або сприймай мене такою як я є, або спільної мови ми не знайдемо. Підлаштовуватися під тебе, прикидатися доброю, люблячою і слухняною я не збираюся! 

— А хто казав про підлаштування? — перепитав я. — Ми говорили про серйозне сприйняття, а не все інше. Я тільки сказав, що його треба заслужити. Це працює і в бізнесі теж. Тобі доведеться з цим ще не раз зіштовхнутися. Якщо хочеш, щоб партнери сприймали тебе серйозно, ти спочатку маєш показати, що ти того варта, що на тебе можна покластись.

 — На мене можна покластись, — промовила вона. — Можеш не сумніватися в цьому. Хоч ти й мені неприємний, я не зраджу тебе і не буду тобі брехати. 

— Якщо під час нашого шлюбу до тебе хтось підкотить… — я ледь стис долоні в кулаки під столом. — Йому, певно, не жити. І так, буду вдячний за чесність і стриманість в бажаннях до інших, поки ми разом. Значить, головне ми обговорили і в принципі дійшли до якогось консенсусу? 

 — Так, — вона кивнула і простягнула мені руку для рукостискання.  — В якомусь роді ми тепер партнери. правда? 

— Так, партнери, — я потис її долоню. 

Може, дарма я відмовився від дитини? Здається, я їй дійсно взагалі не подобався… Але взяти її отак було б неправильно. Тільки не її… Тож пан або пропав…