13. Павло. Замість романтики - розмови про бізнес

І що я мав сказати на таке? Що я марив нею багато років? Я не хотів, щоб вона про це дізналась. Що мені не підходить ніякий інший варіант. 

— Бізнес, якщо ти ним ніколи не займалась, може одразу прогоріти, — зауважив я. — І толку, що я тобі його дам? Тоді принаймні починай, поки ми разом. 

— Добре, тоді купиш мені його зараз, — вона дивилася на мене трохи насмішкувато. — Якщо прогорить за ці два місяці, то з тебе буде лише житло… Але я впевнена. що він не прогорить…

— І ти знаєш, чим ти хочеш займатися? З чим ти впораєшся? — я теж поглянув на неї з викликом.

 — Може, якийсь магазин? Наприклад, одягу чи косметики…

— Ніша, цільова аудиторія, онлайн чи офлайн, свій бренд, чи чужі? — почав перераховувати я. 

 — Ну, я б хотіла свій бренд, але, мабуть, це буде надто дорого — до магазину організовувати ще й виробництво, тому, не буду так тебе напружувати…

— Виробництво на стороні майже завжди. Ти робиш проекти виробів, а тобі відшиває якийсь цех. Це не така вже проблема. 

 — Якщо так, то я б хотіла власний бренд, — сказала вона.

— Але зауваж, я не буду з цим розбиратись, ти маєш займатись всім сама, і казати на що саме йдуть гроші конкретно. Інакше ти просто їх без сенсу розтринькаєш. Якщо ти, авжеж, дійсно хочеш бренд.

 — Добре, тоді я зроблю бізнес-проект і подам його тобі на розгляд, — кивнула Мирослава.  — Щоб ти знав, на що підуть гроші…

— Для тебе це теж корисно. Бо якщо ти просто зробиш аби що, то повір, все швидко розвалиться, — зауважив я. 

 — Я розумію. Повір, я не дурна, і розберуся в усьому, не буду викидати гроші на вітер. адже я зацікавлена, щоб, коли ми розлучимось, я стала фінансово незалежною і не поверталася до батьків. 

— Добре, тоді хай так і буде, — я кивнув. — Продумай все і покажи мені. Зауваж, що часу в тебе небагато. Тож треба все робити швидко. Але при цьому якісно. А поки що… Давай відволічемось. Ми  мали купити тобі весільну сукню. Але спочатку давай десь поїмо. 

— Добре, — вона вже не злилася на мене, мабуть, всі її думки були зайняті майбутнім бізнесом. — Давай поїмо, а сукню можна купити будь-яку, мені все одно. 

Я кивнув і ми поїхали до ресторанчику на великій яхті. 

Мені подобався цей заклад, він стояв прямо на воді. Але певно Мирославу таким не здивувати, вона ж сама була не з бідної родини і можливо, вже була тут.

Я мигцем поглянув на неї, коли ми зайшли всередину величезної яхти.

 — Тут гарно, — сказала Мирослава, озирнувшись навколо. 

— Ти тут ще не була? — запитав, коли ми проходили на терасу на другому рівні яхти. Тут я і забронював нам столик. 

 — Ні, — вона похитала головою. — Артем не хотів, щоб я платила, коли ми кудись вибиралися, тож ми ходили в недорогі заклади…

— Він навіть до нормального місця тебе зводити не міг, — я не втримався і закотив очі, відсуваючи перед нею стілець. Все ж, я ревнував, це було важко приховати, хоч я і намагався. — І що ти в ньому знайшла? 

 — Він був дуже романтичним і милим, — вона говорила про свого колишнього в минулому часі, немов він помер. — Ну, поскільки ти теж колись був закоханим, то тебе не має дивувати, що в коханій людині ми не помічаємо недоліків?

— Не знаю, напевно, — сказав я невизначено. Пару недоліків у Мирослави таки було. Але вони в основному були повʼязані з її смаками на чоловіків і з тим, що вона була неприязна до мене. — І що саме такого милого і романтичного він робив? 

 — Різні такі романтичні речі… Наприклад, одного разу ми вечеряли на даху багатоповерхівки, — сказала вона. — Або він подарував мені іграшкове кошеня…