12. Мирослава. "Найдорожчі два місяці"

Несподівано для самої себе я відповіла:

“Добре, давай пообідаємо”.

"Скільки часу тобі треба зібратись?" — тут же прилетіла відповідь.

“Півгодини”, — відповіла я. — А як мені вдягнутися? Куди ми поїдемо?”

"В якийсь ресторан, але не надто пафосний, там їжу довго чекати. Може, в "Біголі", він недалеко від твого дому."

“Добре, хай буде “Біголі”, — написала я. 

Почала збиратись, аж тут у двері моєї кімнати постукали, і я почула мамин голос:

 — Миросю, чому ти не вийшла ні до сніданку, ні до обіду? Ти добре себе почуваєш? Може, викликати лікаря? 

Я швидко скинула в пакет рештки вчорашньої вечері і заховала пакет під ліжко. 

 — Я чудово себе почуваю. Просто не маю апетиту! — гукнула їй. — Не хвилюйся. 

— Добре, — відповіла вона, заходячи до кімнати. — До речі, ти поговорила з Артемом? Сподіваюсь, він не зірве нічого?

 — Ми з ним розійшлися, — буркнула я, подумавши, що Артем ще про це не знає. Треба було спершу написати йому, а тоді вже заблочити… Але можна розблочити, подзвонити і сказати, що між нами все скінчено. Хоч би не розревітися при цьому… Але зараз я не буду цього робити, бо маю обідати з Павлом…

— Ти розумничка, я дуже рада, що ти так вчинила. Певно, нам треба готуватись до святкування. Може, поїдемо по магазинах? — усміхнулась мама.

 — Сьогодні не можу, я їду з Павлом по магазинах, — сказала я. — Він хотів ще щось купити на весілля…

— З Павлом? — вона щиро здивувалась. — Тобто, ви з ним поладнали?

— А що такого? — я підняла брови. — Ви видаєте мене заміж за чоловіка, сподіваючись, що я з ним не поладнаю? Дивна логіка…

— Та ні… Я рада, дуже! — відразу сказала мама. — Він такий багатий, успішний чоловік. І дуже симпатичний. Правда ж?

 — Мабуть, ти б сама охоче вийшла за нього заміж, якби була молодшою, — не змогла втриматись від іронії  я. 

— Якби не була заміжня і молодша… Так, все могло б бути, — мама засміялась. 

Вона виглядала жалюгідно, але мені враз стало соромно за свою поведінку. Мама не винна, що Артем виявився таким підлим зрадником, і що мій майбутній чоловік — теж не зразок справжнього джентльмена…

— Чим він хоч займається, який у нього бізнес? — поцікавилась я. 

— Він має такий самий бізнес, як і ми, але володіє декількома мережами ТРЦ, а не однією, як ми. Він — лідер ринку, більшість ТРЦ Києва йому належать, та і по країні така ж сама ситуація. А ми наразі на третьому місці, — відповіла мама. 

 — Зрозуміло… — я знала, що Павло дуже багатий, але те, наскільки в нього багато нерухомості, стало для мене новиною.  — То він вирішив одружитися зі мною, щоб об’єднати наші бізнеси? 

— Він обіцяв не поглинати нашу мережу, якщо ви одружитесь, — відповіла мама, відводячи погляд.

 — Що ж. сподіваюсь, так і буде, — я поглянула на годинник. — Ну все, мені пора. Бо мій наречений не любить довго чекати…

Схопила сумочку і вибігла з кімнати. Чомусь поряд з мамою мені було некомфортно, може, й справді краще, що я з’їду від них. 

Побачила машину Павла біля будинку. тут же відчинила дверцята і сіла всередину. 

 — Після розлучення ти купиш мені квартиру. — заявила я замість привітання. — І ще якийсь бізнес. Не хочу більше ні від кого бути залежною. 

— Це будуть найдорожчі два місяці з жінкою, — він усміхнувся. — Не забагато просиш?

 — Ти можеш будь-якої миті відмовитися від цього шлюбу, — я усміхнулась йому. — І знайти дешевший варіант

...